Досліджено теоретичну основу локального регулювання заробітної плати. Встановлено поняття та ознаки локального способу правового регулювання заробітної плати. Визначено, що усі законодавчі акти, які приймаються як органами державної влади, так і органами державного управління, є результатом державно-нормативного способу регулювання. Локальний спосіб регулювання заробітної плати проявляється переважно в формі колективного договору, що містить основні положення з питань праці і заробітної плати, яка, в свою чергу, вже залежить від робочого часу, часу відпочинку, охорони праці. Застосовується даний спосіб власником або уповноваженим органом, профспілковим комітетом або іншим уповноваженим трудовим колективом органом у межах наданих йому прав. Крім того, локальний спосіб правового регулювання включає в себе і форми локальних актів з питань оплати праці: правила внутрішнього трудового розпорядку на підприємстві, положення про преміювання тощо. Досліджено генезис формування локального регулювання заробітної плати. Встановлено, що початковий етап формування локального регулювання трудових відносин у Російській імперії припадає на першу половину XIX століття, тобто фактично співпадає з появою вітчизняного трудового права. Другий етап локальної нормотворчості здебільшого пов’язаний з економічною політикою радянської держави. Основу локального регулювання складали Кодекс законів про працю 1918 року та Кодекс законів про працю 1922 року. Третій етап розвитку локальної нормотворчості почався в процесі господарської реформи 1965 року, яка мала на меті, зокрема, розширення господарської самостійності підприємств і впровадження методів господарського розрахунку. Четвертий етап характеризується розвитком локального регулювання у сфері дії локальних норм трудового права і розширенням повноважень підприємств щодо локальної нормотворчості, що було пов’язано із самоврядуванням трудових колективів. Проаналізовано сучасний стан локального регулювання заробітної плати. Встановлено, що міжнародно-правові акти, як і національне законодавство України, складають, по-перше, правову основу для здійснення локального правового регулювання заробітної плати, по-друге, є частиною та елементом системи правового регулювання заробітної плати разом з актами законодавства України, колективними угодами та актами локального характеру. У процесі аналізу законодавства України та його ролі у локальному правовому регулюванні заробітної плати визначено два напрями його дії: встановлення правил локального правового регулювання заробітної плати, безпосереднє (поряд із локальними актами) регулювання тих чи інших аспектів заробітної плати. Резюмовано, що у локальному регулюванні заробітної плати активну роль відіграють такі суб’єкти трудових правовідносин, як профспілкові організації, трудові колективи тощо. Відповідні вимоги законодавства мають на меті створення умов для того, щоб працівники могли, по-перше, відстоювати свої інтереси, по-друге, впливати та брати участь у локальному регулюванні заробітної плати заради пошуку прийнятних для усіх сторін компромісів. Зроблено висновок, що сучасний стан локального правового регулювання заробітної плати знаходиться на задовільному рівні. На даний момент здійснюється реформа, яка покликана покращити законодавство з питань локального правового регулювання загалом і заробітної плати зокрема.
Встановлено співвідношення локальних нормативних актів та інших джерел трудового права щодо оплати праці. Досліджено взаємодію централізованого та локального правового регулювання заробітної плати. Зроблено висновок, що, вирішуючи питання щодо обсягу можливого застосування централізованого і локального методів правового регулювання оплати праці, варто враховувати основні характеристики даного інституту трудового права, зокрема й ті, що закріплені в нормах Конституції України, Кодексу законів про працю України, Закону України «Про оплату праці» від 24.03.1995 № 108/95-ВР [70] тощо. Це сприятиме встановленню можливості чи неможливості локального характеру регламентації того чи іншого аспекту цього правового інституту.
