Визначено загальнотеоретичні та методологічні засади дослідження примирення сторін у цивільному процесі України. У відповідному контексті проаналізовано стан наукової розробки проблеми примирення сторін у цивільному процесі, наведено методологію проведення дослідження, простежено еволюцію правового регулювання примирення сторін у цивільному процесі України та деяких інших державах.
Виокремлено основні етапами еволюції правового регулювання примирення сторін у цивільному процесі України.
Надано загальну характеристику інституту примирення сторін у цивільному процесі України.
Визначено, що примирення сторін у цивільному процесі слід розглядати у трьох ракурсах: а) як правовий інститут; б) як правову категорію; в) як процес, що складається із певних цивільних процесуальних правовідносин.
Обґрунтовано, що передумовами примирення сторін у цивільному процесі є: а) наявність добровільної згоди на примирення, під якою розуміється волевиявлення сторони (сторін) щодо врегулювання спору, одним із правових наслідків якого є припинення провадження у справі; б) дотримання визначеного законом процесуального порядку примирення (процесуальної форми).
Визначено, що згода сторони щодо врегулювання спору повинна відповідати певним вимогам, а саме: а) має бути безумовною; б) має бути виражена у визначеній законом процесуальній формі.
Проведено класифікацію згоди сторін на примирення залежно від процесуальної форми на: а) взаємну згоду; б) односторонню згоду.
Встановлено, що примирення сторін може відбуватися у чотирьох процесуальних формах: мирової угоди; відмови від позову, заяви (скарги); визнання позову, скарги; відкликання заяви (скарги) або залишення позовної заяви без розгляду з ініціативи позивача.
Встановлено, що мировою угодою є домовленість між сторонами щодо врегулювання спору на підставі взаємних поступок, отже, за своєю юридичною природою мирова угода є правочином, тобто договором.
Дістали подальшого розвитку розуміння відмови позивача від позову як односторонньої розпорядницької процесуальної дії позивача, яка характеризується безумовною відмовою від судового захисту свого суб’єктивного права, свободи чи інтересу і спрямована на припинення провадження у справі, та визнання позову, яке слід розглядати як односторонню розпорядницьку процесуальну дію відповідача, яка виявляється у його безумовній згоді із пред’явленими матеріально-правовими вимогами позивача і спрямована на припинення провадження у справі.
Удосконалено визначення відкликання позовної заяви, яким є одностороння процесуальна розпорядницька дія позивача, спрямована на відмову від продовження судового процесу, яка не виключає можливості повторного звернення до суду за захистом тотожної позовної вимоги;
Доопрацьовано наукову позицію щодо співвідношення відкликання позовної заяви та відмови позивача від позову.
Доведено, що залишення позову без розгляду спрямоване на закінчення розгляду цивільної справи без ухвалення рішення суду у зв’язку з наявністю визначених законом підстав, які перешкоджають подальшому розгляду справи і потенційно можуть бути усунені в майбутньому. При цьому подання заяви про залишення позову без розгляду може бути не тільки процесуальною формою примирення сторін, але й, водночас, способом зловживання позивачем своїми процесуальними правами. Тому з метою недопущення подібних ситуацій доцільним видається застосування судом правових норм, що регламентують неприпустимість зловживання процесуальними правами – ст. 44 ЦПК України.
Обґрунтовано, що відкликання апеляційної, касаційної скарг, відмову від таких скарг, а також від заяви про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами можна розглядати як процесуальні форми примирення у цивільному процесі тільки за умови подання указаних заяв, скарг однією із сторін цивільної справи.
Додатково аргументовано положення щодо взаємозв’язку між процесуальною формою примирення сторін та стадією цивільного судочинства, внаслідок чого визначено процесуальні форми, в яких допускається примирення сторін, для кожної стадії цивільного судочинства.
