У дисертації сформульовані теоретико-методологічні основи дослідження дорожніх ландшафтних систем та отримані практичні результати, які дали можливість розкрити проблематику взаємодії дорожньої ландшафтно-інженерної системи із довкіллям. Це дослідження спрямоване на встановлення особливостей розвитку, формування та функціонування дорожніх ландшафтів на прикладі дорожньої ландшафтно-інженерної системи Київ – Одеса.
Сформована упродовж сторіч, мережа доріг, а потім і дорожніх ландшафтів України є не лише суттєвою складовою єдиної транспортної системи, але й невід’ємною частиною сучасного ландшафту. Дорожні ландшафти формують каркас антропогенних ландшафтів України, мають важливе соціально-економічне значення й впливають на здоров’я людей. Разом, це вимагає їх детальних досліджень, зокрема й з ландшафтознавчого погляду.
Загалом, дорожні ландшафти складна і динамічна природно-господарська система в структурі якої чітко прослідковуються три складові (підсистеми): дорожні ландшафтно-інженерні й дорожні ландшафтно-техногенні системи, які інколи відомі під однією назвою – дорожні ландшафтно-технічні системи (ДЛІС, ДЛТС, ДЛІС+ДЛТС=ДЛТхС) і власне дорожні ландшафти. Основну суть й визначальні ознаки дорожніх ландшафтів буд-якої території, зокрема й України, формують ДЛІС. Одній з найпотужніших в Україні, сформованих у результаті функціонування автотраси Київ – Одеса, присвячене це дослідження.
ДЛІС – зонально-азональні структури техногенного походження і їх пізнання можливе на геотехнічному рівні, що охоплює знання природничої географії, ландшафтознавства, техніки, економіки, екології тощо, а також ландшафтно-геодинамічного, ландшафтно-геохімічного, ландшафтно-екологічного, геоінформаційного та інших підходів, традиційних та специфічних принципів і методів, серед яких принцип сумісництва, історизму, генетичний та ін.
Дорожня ландшафтно-інженерна система Київ – Одеса «вписана» в території із складною мозаїкою геокомпонентів та ландшафтною структурою. Її фундамент складають докембрійські породи Українського кристалічного щита і леси та лесоподібні суглинки та різноманітні глини палеогену і неогену. У північній (Київ – Умань) частині ДЛІС поверхневі форми представлені рівнинними вододілами Придніпровської височини, а у південній (Умань – Одеса) відрогами південної частини Подільської височини, які найбільше ускладнюють розбудову ДЛІС «Київ – Одеса». Територія ДЛІС перетинає лісостепову й північну частину степової природної зони. У межах України, дорожня ландшафтно-інженерна система Київ – Одеса найскладніша за структурою, процесом розбудови та затратами.
