Дисертаційна робота присвячена вивченню актуальної проблеми внутрішньої медицини, а саме оптимізації діагностики та лікування коморбідного перебігу ГЕРХ і СОАГС на основі дослідження мелатоніну, якості життя, оксидативного стресу та розроблення на основі цього комплексної схеми патогенетичної терапії зазначеної коморбідної патології.
На підставі аналізу літературних джерел встановлено, що гастроезофагеальна рефлюксна хвороба (ГЕРХ) на сьогодні є актуальною проблемою гастроентерології та терапії. Унаслідок широкої поширеності, різноманітності клінічних форм, частий розвиток рецидивів ГЕРХ нині вважається епідемією ХХІ століття. В останні роки синдром обструктивного апное / гіпопное сну (СОАГС) вважають одним із чинників, який супроводжує рефлюксну хворобу та визначає особливості її перебігу. Встановлено, що СОАГС, який нині вважають коморбідною патологіє, негативно позначається на перебігу ГЕРХ, оскільки за таких умов збільшується частота і тривалість рефлюксів зі шлунку в стравохід, що посилює пошкодження слизової оболонки та підвищує ризик розвитку стравоходу Баррета. Останнім часом у розв’язанні цієї проблеми багато дослідників особливу увагу приділяють оксидативному стресу та гормону гіпофізу — мелатоніну. Цей біогенний амін, як стверджують багато дослідників, інгібує моторну функцію органів шлунково-кишкового тракту, блокуючи дію холецистокініну й інших активаторів скорочувальної здатності мускулатури цієї системи, підвищує захисні властивості епітелію через поліпшення мікроциркуляції, а також регуляцію клітинної проліферації та підвищує щільність міжепітеліальних контактів. Однак, особливості патогенетичних механізмів ураження слизової оболонки стравоходу хворих на ГЕРХ як ізольованої патології, так із супутнім СОАГС та значення в цьому мелатоніну, залишаються до кінця не розкритими, а запропоновані стандартні схеми лікування не завжди досить ефективні та не сприяють тривалій ремісії, що й потребує подальших досліджень. Усе зазначене спонукало нас провести дослідження, мета якого полягала у вивченні впливу рівня ЯЖ на вміст мелатоніну та паралельному оцінюванні стану чинників агресії та захисту слизової оболонки стравоходу у хворих на ГЕРХ без поєднаної патології та із супутнім СОАГС легкого ступеня тяжкості, обґрунтуванні доцільності додавання до стандартної схеми лікування препарату мелатоніну.
Доведено, що виявлені більш глибокі зміни в спектрі показників ЯЖ і рівня мелатоніну у хворих на ГЕРХ із супутнім СОАГС свідчать про участь цієї системи не тільки в патогенезі формування ГЕРХ, а також у механізмі розвитку супутнього обструктивного синдрому апное сну.
Подано нове патогенетичне обґрунтування доцільності застосування препарату мелатоніну в складі стандартної системи лікування хворих на ГЕРХ, особливо за умови наявності СОАГС.
Доведено, що призначення препарату мелатоніну в складі стандартної схеми лікування хворих на ГЕРХ, особливо за умови наявності супутнього СОАГС, не тільки прискорює підвищення рівня мелатоніну й нормалізацію співвідношення чинників агресії та захисту слизової оболонки стравоходу, а й одночасно суттєво підвищує рівень ЯЖ пацієнтів.
Практична значущість отриманих результатів. Доведено, що розроблений комплекс клініко-лабораторних досліджень можна використовувати як маркер прогнозу перебігу ГЕРХ і можливості формування за умови її наявності СОАГС.
Встановлено, що комплексне дослідження ЯЖ, рівня мелатоніну, чинників агресії слизової оболонки стравоходу (рівень pH-метрії, концентрація ДК) та її захисту (вміст СОД) дають змогу розробити оптимальний план лікувально-профілактичних заходів.
Виявлено, що спостереження в динаміці за спектром досліджуваних показників можна використовувати для об’єктивного оцінювання ефективності проведеного лікування.
Доведено, що призначення препарату мелатоніну в складі стандартної схеми лікування хворих на ГЕРХ, зокрема, у пацієнтів із супутнім СОАГС, є патогенетично обґрунтованим і клінічно виправданим.
