Гончарук О. О. Особливості регенерації периферичного нерва при різних варіантах його з’єднання в експерименті

Вивчення особливостей регенерації травматично ушкодженого периферичного нерва при використанні різних варіантів з’єднання його проксимального і дистального сегментів залишається відкритою проблемою для сучасної практичної нейрохірургії. Ефективність мікрохірургічної техніки має безпосередній вплив на результат відновлення травмованого периферичного нерва, як на рівні структурної регенерації нерва і реіннервації м’язів, так і функціонального відновлення кінцівки. Впродовж тривалого часу мікрохірургічне відновлення травмованого периферичного нерва виконували кількома техніками мікрошвів (епі- та периневральний шви). Але такий підхід, хоч і вважається золотим стандартом у мікрохірургії нервів, має свої недоліки. По-перше, ця нейрорафія вимагає високого технічного рівня виконання. По-друге, виконання шва пов’язано з додатковим травмуванням кінців нерва. По-третє, недостатня адгезія кінців нерва може сповільнювати регенеративні процеси і зменшити міцність нейрорафії нерва. Для уникнення цих труднощів і недоліків запропоновано використання додаткових адгезивних субстратів у ділянці шва ушкодженого периферичного нерва, наприклад, на основі поліетиленгліколю гідрогелю та фібрину. У нашому дослідженні висунуто гіпотезу, що застосування адгезивних клеїв (гідрогелів) дасть змогу спростити мікрохірургічне відновлення ушкодженого нерва, покращити відновні процеси або не перешкоджати їм. З метою одержання доказів було проведено експериментальні дослідження на лабораторних тваринах (80 білих безпородних щурів-самців, масою 250±25 г, віком 5-6 місяців). Алгоритм дослідження полягав у моделюванні травматичного ушкодження периферичного нерва й оцінюванні відновних процесів у динаміці. За модель досліду обрано повний перетин сідничого нерва на рівні його верхньої третини. Усім дослідним щурам здійснювали перетин сідничого нерва і далі тварин розділяли на 3 основні групи: 1) група з епіневральним швом – кукси нерва з’єднували 4-6 епіневральними швами; 2) група із застосуванням гідрогелю – кукси нерва поєднували поліетиленгліколем гідрогелем, але додатково виконували 2 фіксуючі шви; 3) група із застосуванням фібрину – кукси нерва поєднували фібриновим клеєм, але додатково виконували 2 фіксуючі шви. В якості контрольних груп були сформовані групи: 1) інтактних щурів; 2) псевдооперованих щурів (здійснювали доступ до сідничого нерва без перетину); 3) щурів з повним перетином нерва (сідничий нерв залишали без з’єднання пересічених кінців). Для аналізу динаміки відновних процесів були обрані три терміни – 14, 30 і 60 доба. Методи дослідження: а) функціональний тест – «тест ходи по доріжці» («Walking track analysis»), де вираховували функціональний індекс сідничого нерва (Sciatic Functional Index, SFI) – широко використовуваний показник стану кінцівки при оцінці ефективності відновлення ушкодженого нерва; б) електронейроміографія (ЕНМГ) – за параметрами амплітуди М-відповіді, латентного періоду М-відповіді та швидкості проведення збудження оцінювали рівень нервово-м’язового відновлення; в) гістологічні методи – досліджували регенерацію нервових волокон через ділянку шва у дистальний сегмент, морфометрично оцінювали кількість регенерованих мієлінових нервових волокон у дистальному кінці нерва, досліджували морфологічні зміни м’язових волокон у денервованих м’язах, гістохімічно та морфометрично оцінювали процеси фіброзу у денервованих м’язах; г) молекулярно-біологічні методи – виявляли наявність і рівень активності матриксної металопротеїнази-9 у м’язах для вивчення процесів гіпотрофії та фіброзу при денервації. Були використані статистичні методи і кореляційний аналіз для встановлення міжгрупової різниці та визначення найбільш ефективного методу з’єднання кукс перетнутого сідничого нерва.