Хворі з механічною жовтяницею, яка обумовлена стриктурами позапечінкових жовчних проток пухлинного генезу, під час першого огляду лікарем у 70-80 % випадків підлягають лише паліативному лікуванню. Декомпресія жовчних проток є головним напрямком покращення їх стану і збільшення тривалості життя.
Запропоновано чимало методів декомпресії жовчних проток: антеградні і ретроградні, за допомогою біліарних дренажів та стентів, накладання біліодигестивних анастомозів, але вибір метода лікування дотепер невизначений.
Кожен з методів має свої недоліки:
Черезшкірне черезпечінкове дренування прирікає хворого на втрату великої кількості жовчі, яку необхідно вживати рer os, та наявність пожиттєвого порту на шкірі.
Ретрорадне стентування супроводжується травмою підшлункової залози з ймовірністю виникнення панкреатиту, рефлюксом дуоденального вмісту в жовчні шляхи у 100 % хворих, що призводить до холангіту і закупорки стенту, дислокації стента.
Антеградне стентування обмежує можливості санації стента.
Біліодигестивні анастомози не завжди можливі, особливо при гілярних стриктурах і несуть в собі ризики, властиві оперативним втручанням.
Черезшкірно-черезпечінкове зовнішньо-внутрішнє дренування передбачає заведення дренажу за пухлину у вільні жовчні протоки або ДПК, що забезпечує природню евакуацію жовчі оскільки такий дренаж має бокові отвори вище и нижче пухлини. Водночас, можливе витікання жовчі назовні. Думки відносно ефективності цього підходу полярні, адже не проводився диференційований аналіз його результатів залежно від розташування стриктури і, відповідно дистального кінця дренажу.
Для вирішення питань, щодо персоніфікованого вибору методики декомпресії ЖП необхідний їх комплексний порівняльний аналіз, залежно від локалізації стриктури (високої чи низької), але таких досліджень дотепер не було здійснено.
Метою роботи було підвищення ефективності паліативного лікування пацієнтів з органічними стенозами позапечінкових жовчних проток з синдромом механічної жовтяниці шляхом обгрунтування вибору методу мініінвазивних втручань залежно від локалізації стенозу та удосконалення методики зовнішньо- внутрішнього біліарно-єюнального дренування.
Робота мала сім завдань, які передбачали визначення найбільш ефективних методів паліативного лікування хворих із механічною жовтяницею залежно від локалізації стриктури (проксимальна, дистальна). При проксимальних (високих, гілярних) стриктурах було порівняно 4 методики: ЧЧХС, ЗВСХС, ЧЧАЕСт, ЕРБС (перший етап роботи); при дистальних (низьких) стриктурах також було порівняно 4 методики ЧЧХС, ЗВТХС, ЕРБС та розроблена методика ЗВБЄД (другий етап роботи).
Точками дослідження були: клінічний успіх процедури (зниження рівня білірубіну понад 50 % протягом 10 діб після процедури), технічний успіх процедури, динаміка зниження загального білірубіну та досягнення контрольних значень загального білірубіну 34,1 мкмоль/л (2 мг/дл) і 85,5 мкмоль/л (5 мг/дл) за яких можливо застосування певних схем хіміотерапії, частота і характер ускладнень маніпуляції, частота холангіту, індекс тривалості холангіту - ІТХ (кількість днів тривалості холангіту на 100 пацієнто-днів), частота висівання мікрофлори та її характер (за наявності зовнішнього дренажу), кумулятивне виживання, якість життя хворих, що пов’язана з хворобою (шкала MOS SF-36).
Групи хворих (створених відповідно до методик декомпресії жовчних проток) , які увійшли до першого і другого етапів статистично не відрізнялися за віком, статтю, причинами механічної жовтяниці, критеріями ТNМ пухлин, стадією процесу, супутніми захворюваннями, середніми значеннями загального білірубіну сироватки крові, середнім терміном жовтяниці до лікування, всі р>0,05.
Нами було встановлено, що у хворих з механічною жовтяницею всі методики декомпресії жовчних шляхів, як у разі високих, так і у разі низьких стриктур мають статистично однакову високу клінічну ефективність, яка коливається в межах від 82,% до 96,2 %.
Динаміка зниження білірубіну протягом двомісячного періоду спостереження також не відрізняється між групами кожного з етапів, як за середніми значеннями, так і за відсотком по відношенню до вихідних значень. В усіх групах найбільші темпи зниження рівня білірубіну спостерігали протягом перших 10 діб (біля 60,0 %). З 10-ї до 60-ї доби зниження рівня білірубіну відбулося приблизно на 20 % від вихідного.
