Дисертація присвячена дослідженню основних конституційно-правових обмежень прав і свобод, що транслюють зміст такого. В ході дослідження визначено, що такими конституційними засадами можуть бути: визнання людини, її прав і свобод найвищою цінністю і повагу до гідності особистості; відповідність обмежень конституційно закріпленим цілям; пропорційність обмежень конституційним цілям, що включає в себе зміст обмеження в інтересах національної безпеки та захисту конституційного ладу, захист прав і свобод людини, її життя і здоров’я від різноманітних посягань. Права людини є фундаментальним змістом ліберальної (західної) концепції взаємин особистості і держави в сучасну епоху; вони окреслюють межі державної влади і визначають цілі державної політики. Тим самим вони, в кінцевому рахунку, виправдовують існування держави, оскільки остання бачить сенс свого існування в тому, щоб гарантувати і захищати, а також забезпечувати реалізацію прав і свобод особистості. Визначено, що однією з важливих переваг Конституції якраз і є те, що «основні характеристики всього конституційно-регламентованого простору в цілому і правової державності в особливості даються в ній з позицій і під кутом зору прав і свобод людини і громадянина, їх визнання і захисту». Аналізуючи законодавство України, а також міжнародні акти визначено, що встановлення людини, її життя і здоров’я найвищою цінністю є передумовою правової аксіоми про те, що всі інші суспільні цінності розташовуються по відношенню до неї на більш низькому рівні і не можуть їй суперечити, а відтак всі інші ідеї, якими обумовлюється обмеження прав і свобод, носять по відношенню до прав і свобод людини підпорядкований характер. Встановлено, що держава зобов’язана охороняти гідність у всіх сферах, що затверджує пріоритет людини та її прав і заборону обмежень, а відтак, особистість у її взаємовідносинах з державою виступає не як об’єкт, а як рівноправний суб’єкт. В ході дослідження визначено, що обмеження прав і свобод не носить персоніфікований характер, а поширюється на населення всієї країни, при цьому відбувається порушення балансу між владними повноваженнями держави і свободою людини, єдиним виправданням якого є захист інших більш важливих прав і свобод людини, а також досягнення правопорядку, захисту моральності та конституційного ладу. Крім того встановлено, що обмеження прав і свобод людини в умовах надзвичайного стану не носить довільного характеру, оскільки сучасні конституції в більшості своїй виходять з концепції правової держави, однією з ознак якої є визнання природного характеру прав і свобод людини. В результаті аналізу чинних правових джерел в зарубіжних країнах, встановлено, що існують можливість виокремити три моделі конституційного обмеження прав і свобод: перша, за якою встановлюється перелік тих прав, які можна обмежити; друга – перелік тих, що обмежити не можна; третя – говорить про те, що обмеження можливе, проте конкретні права не вказує, а відсилає до спеціального нормативного акту. Наслідком дослідження стало виділення основних принципів конституційного регулювання обмеження прав і свобод. Зокрема визначено, що обмеження прав і свобод викликано тим, що їх реалізація може привести до збільшення соціальної напруженості, що зашкодить нормальній роботі органів влади; повна поінформованість громадян про межі введення надзвичайного режиму, а також про те, які права і свободи, та в якому обсязі обмежуються; чітка вказівка на те, які права не можуть обмежуватися; перелік заходів, що вживаються в період дії надзвичайного стану; відсутність дискримінації виключно на основі раси, кольору шкіри, статі, мови, національної приналежності, віросповідання; обмеження прав і свобод в умовах надзвичайного стану має носити тимчасовий характер, а тому законодавство містить вимоги про обов'язкове зазначення в акті про введення надзвичайного або іншого стану терміну, на який він вводиться; обмеженням прав і свобод в умовах надзвичайного стану повинно відбуватися через призму парламентського контролю; запровадження надзвичайного стану не зупиняє діяльності судових органів.
