Дисертація є першим у вітчизняній науці спеціальним комплексним дослідженням правових питань публічного використання музичних творів у громадських місцях, в якому основна увага зосереджена на матеріалах судової практики судів господарської юрисдикції, як напрацьованого практичного базису реалізації нормативних положень регулювання відповідних правовідносин з метою подальшого застосування у діяльності новоутвореної спеціалізованої судової установи – Вищого суду з питань інтелектуальної власності. Робота складається з трьох розділів, в яких досліджено правовий аспект використання музичного твору авторами та іншими суб'єктами виключних прав на музичні твори у якості об’єкта економічних відносин – товару з метою отримання прибутку від результатів своєї творчої діяльності.
Досліджено специфічні ознаки та особливості такого культурно-соціального явища, як музичний твір у правовій площині, в результаті чого надано авторське визначення музичного твору як об’єкта правового регулювання.
Проаналізовано статус автора та інших носіїв виключних прав на музичні твори, можливості таких суб’єктів задовольняти свої суб’єктивні права та охоронювані законом інтереси при здійсненні окремих правомочностей щодо використання музичного твору, в результаті чого встановлено, що сучасний стан правового забезпечення здійснення суб’єктивних авторських прав зумовив необхідність закріплення на нормативному рівні конкретних способів їх здійснення.
Окремо приділено увагу та надано загальні характеристики суб'єктам суміжних прав, які у своїй діяльності безпосередньо застосовують музичний твір. В першу чергу, це виконавці музичних творів: музиканти та співки.
Встановлено, що виконавець музичного твору, якого законодавцем віднесено до суб'єктів суміжних прав, є найбільш близьким за своєю юридичною природою до автора твору, і результат його інтелектуальної діяльності - виконання до об'єктів авторського права, а отже його правовий статус знаходиться на межі суміжних прав та авторських прав, разом з тим більше тяжіє до останніх.
Підтримано позицію щодо того, що з урахуванням специфічних ознак способів здійснення авторських прав останні слід розуміти як конкретно визначені положеннями актів цивільного законодавства дозволи та заборони для носіїв суб’єктивних авторських прав та осіб, які їм протистоять в силу абсолютного характеру цих прав, щодо вчинення відповідних дій, спрямованих на задоволення певних матеріальних чи нематеріальних інтересів носіїв суб’єктивних авторських прав.
Зосереджено увагу на використанні твору, як одному зі способів здійснення (реалізації) правомочностей автора, яке виступає якісною ознакою процесу здійснення суб’єктивного цивільного права, що вказує, за допомогою яких засобів, у якому порядку, стосовно яких об’єктів мало місце здійснення відповідного суб’єктивного цивільного права в кожному конкретному випадку.
Висунуто пропозицію щодо застосування поняття «використання твору» виключно до суб’єкта авторського права. Натомість у відношенні суб’єктів, які користуються твором у своїй діяльності лише задля отримання прибутку, але без набуття права власності, пропонується застосовувати поняття «користування твором».
Здійснено аналіз передбачених законодавством прав і обов’язків організацій колективного управління майновими правами з точки зору їх достатності та відповідності завданням, які ставляться перед останніми з метою захисту автора від порушення його прав з боку інших суб’єктів користування музичним твором.
Розроблено пропозицій щодо підвищення ефективності здійснення повноважень організаціями колективного управління та вдосконалення порядку взаємодії між автором та такими організаціями. Обґрунтовано необхідність виокремлення функції захисту (в тому числі - судового) прав автора на твір як однієї з основних функцій діяльності організацій колективного управління. Зокрема, з метою удосконалення ефективності захисту майнових прав авторів пропонується закріпити за організацією колективного управління право на захист об’єктів авторського права, які знаходяться у її управлінні за договором з правовласником, як дискреційне.
