Основою кардіохірургічних технологій є забезпечення максимальної ефективності в хірургічному лікуванні серцево-судинних захворювань, якість якого багато в чому визначається характером штучного кровообігу (перфузії, байпаса) без якого не можливо виконати цілий ряд оперативних втручань на серці. Незважаючи на вдосконалення екстракорпоральних технологій, штучний кровообіг (ШК) продовжує залишатися причиною порушення гомеостазу організму за рахунок нефізіологічного характеру перфузії.
Неоднозначний підхід до використання розчинів під час ШК, незначна кількість матеріалу про енергетичний дефіцит клітин під час перфузії, відсутність обґрунтованого способу корекції електролітів, що пов’язаний з етапністю перфузії, відсутність біополімерів, які б повністю виключали проблему контакту крові з синтетичними поверхнями, визначили актуальність даної дисертації.
Метою даного дослідження було удосконалення штучного кровообігу на підставі експериментально підтвердженого поліпшення біосумісності контуру оксигенатора, використання препарату з прямою дією на енергетичний потенціал клітин, модифікації складу первинного об'єму заповнення оксигенатора, створення патогенетично обґрунтованого алгоритму корекції електролітів, розробки верифікованого протоколу проведення штучного кровообігу для мінімізування ускладнень при кардіохірургічних втручаннях.
Завдання дослідження:
1. Експериментально оцінити можливість створення індивідуальної наноадаптації поверхні екстракорпорального контуру оксигенатора при використанні адаптуючої композиції.
2. Виявити особливості змін показників стану еритроцитів при обробці контуру оксигенатора адаптуючою композицією.
3. Визначити показання, оцінити ефективність і розробити методику застосування препарата з діючою речовиною фруктозо-1,6-дифосфат при кардіохірургічних втручаннях з використанням штучного кровообігу.
4. Удосконалити склад первинного об'єму заповнення оксигенатора за рахунок використання розчинів, що впливають на колоїдно-осмотичний тиск, осмолярність і кислотно-основний стан крові.
5. Розробити алгоритм проведення корекції електролітів крові протягом штучного кровообігу, враховуючи етапність кардіохірургічних операцій.
6. Створити верифікований комплексний протокол проведення штучного кровообігу.
Для вирішення поставлених задач дослідження проводилось в два етапи. На першому етапі було проведено електрофоретичне дослідження складу адаптуючої композиції до та після обробки нею контактної поверхні контуру оксигенатора і вивчена серія контрольних відрізків магістралей екстракорпорального контуру і оброблених адаптуючою композицією. На другому етапі на базі хірургічного стаціонару було прооперовано і включено в дослідження 225 кардіохірургічних хворих, які оперувались в умовах штучного кровообігу. Пацієнти були поділені на три групи. У першу групу (група 1) увійшли пацієнти (n=75), у яких екстракорпоральний контур оброблявся адаптуючою композицією (AdC), до другої групи (група 2) були включені пацієнти (n=75), у яких в схемі проведення перфузії використовувався препарат фруктозо-1,6-дифосфат (ФДФ), третя група (група 3) була контрольною (n=75).
Перед операцією усім хворим проведено загально клінічне обстеження: розгорнутий загальний аналіз крові, біохімічний аналіз крові, коагулограму, рівень фосфору в крові, ліпідограму, газовий склад та кислотно-лужний стан крові. Обов'язковими інструментальними методами діагностики були: ЕКГ, фіброгастродуоденоскопія, рентгенографія органів грудної клітини, допплерехографічне дослідження, коронарографію.
Групи були статистично однорідні та не мали достовірних відмінностей за статтю, віком, площею поверхні тіла, функціональному класу (р> 0,05 для кожного параметра).
Периопераційне обстеження хворих було поділене на 4 періоди: до ШК, 10 хв. ШК (етап охолодження пацієнта), 60хв. ШК (етап зігрівання) і після ШК.
Всі пацієнти отримували стандартну премедикацію діазепамом. Інгаляційна анестезія до і після ШК проводилась севофлюраном (low flow), під час ШК наркоз підтримувався інфузією пропофолом.
