Дисертаційне дослідження присвячено теоретико-практичним
проблемам правового регулювання припинення трудових відносин в Україні.
У дисертації з'ясовано поняття, сутність та ознаки припинення трудових
відносин. Визначено особливості сучасного стану правового регулювання
припинення трудових відносин в Україні. Наведено перелік позитивних та
негативних аспектів міжнародного й національного законодавства
Припинення трудових відносин за будь-яких умов означає припинення
всіх прав та обов’язків суб’єктів трудових відносин, умов, на яких ці відносини
були побудовані та завжди означає неможливість збереження існуючого
правовідношення через відсутність одного чи всіх елементів таких відносин.
Таке припинення може бути в трьох напрямах – щодо зникнення об’єкту
трудових відносин, змісту таких правовідносин чи щодо суб’єктів цих
відносин.
Припинення трудових відносин характеризується такими ознаками:
- індивідуальність, що означає те, те, що припиняється конкретне
трудове правовідношення між конкретними сторонами, якими є працівник та
роботодавець, що залежить або від індивідуальної волі сторін таких відносин,
або від обставин, які розривають чи закінчують зв’язок між конкретними
суб’єктами, що не впливає на інші правовідносини; тобто припинення
трудових відносин стосується зникнення правового зв’язку виключно між
тими особами, між якими воно виникло;
- нормативність, що означає, що припинення трудових відносин
можлива виключно на підставах та у порядку, визначеному законом;
виключно правові норми, а не довільна домовленість чи інші норми, можуть
визначати юридичні факти, які зумовлюють припинення правового зв’язку
між сторонами відносин; припинення трудових відносин на інших підставах і
без визначеного порядку тягне визнання їх припинення неправомірним;
- інформативність, що означає те, що припинення трудових відносин
несе інформацію про стан правовідносин, а саме про те, що вони перебувають
на етапі завершення; така інформація може нести як суто інформативний
характер, так і впливати на інші види відносин (наприклад, відносини
соціального страхування, пенсійні, податкові відносини тощо);
- неможливість наступництва та поновлення трудових відносин, що
припинилися на законних підставах;
- достатність зникнення одного з елементів трудових відносин
(суб’єкт, об’єкт, зміст) для припинення існування інших, а отже й
правовідношення в цілому, якщо припинення правовідношення є
передумовою припинення трудового договору; трудові відносини можуть
мати місце виключно у сукупній наявності усіх його елементів та не можуть
існувати без будь-якого з них, тому вибуття хоча б одного елементу має своїм
наслідком припинення всього правовідношення в цілому;
- може проявлятися як передумова припинення трудового договору, так
і як правовий наслідок припинення трудового договору; у випадку, якщо
першочерговим є факт припинення трудових відносин (наприклад, у випадку
смерті працівника, ліквідації чи припинення роботодавця) це є причиною
припинення трудового договору; якщо ж припиненню трудових відносин
передувало припинення трудового договору (внаслідок його розірвання,
закінчення строку дії), то це є наслідком припинення трудового договору;
- обумовленість попереднім виникненням та існуванням певних
юридичних фактів;
- припинення можливе щодо тих відносин, які почали реалізуватися;
для того, щоб відносини почали діяти особа повинна приступити до виконання
роботи, до того як це відбулося трудові відносин не починають фактично
діяти, не виникають, а отже не можуть припинитися; тому категорія
“припинення” може стосуватися виключно того, що виникло;
- скасувальний характер, що означає, що з моменту припинення
трудових відносин скасовуються усі домовленості між сторонами, в першу
чергу ті, які формально визначені у трудовому договорі, відбувається
фактичне завершення виконання роботи працівником, припинення
підпорядкування ним внутрішньому трудовому розпорядку;
- формальна визначеність, що означає, що закінчення відносин завжди
оформлюється шляхом видачі відповідного акту індивідуальної дії (про
звільнення особи). Тобто припинення правовідносин завжди фіксується у
законодавчо визначеній формі;
