Дисертація складається з трьох розділів, розділених на дев’ять підрозділів, у яких розгляд питань розпочинається зі з’ясування історичних етапів становлення та розвитку цивільного законодавства щодо правового закріплення відновлення становища, яке існувало до порушення, як способу захисту цивільних прав та завершується встановленням особливостей його застосування в окремих сферах цивільних відносин.
У першому розділі «Загальна характеристика відновлення становища, яке існувало до порушення, як способу захисту цивільних прав» з’ясовано історичні аспекти становлення та розвитку цього способу захисту суб’єктивних цивільних прав та інтересів у вітчизняному законодавстві.
Запропоновано авторські визначення понять способу захисту цивільних прав (як сукупності встановлених законом, договором чи судом допустимих дій (прийомів), які визначають особливий порядок (модель) реалізації заходів державно-примусового характеру, що спрямовані на відновлення порушених, визнання оспорюваних цивільних прав та інтересів, припинення їх порушення, а також на запобігання такому порушенню), засобу захисту цивільних прав (як правового інструменту, що застосовується з метою фактичного виконання моделі правового впливу, закріпленої у змісті того чи іншого способу захисту цивільних прав), відновлення становища, яке існувало до порушення (як сукупності дій, які вчиняються заінтересованою особою або компетентними органами, визначають особливий порядок реалізації заходів державно-примусового характеру та спрямовані на відновлення тих фактичного та юридичного станів цивільних правовідносин, що існували до порушення належного особі суб’єктивного права).
Обґрунтовано можливість кваліфікації відновлення становища, яке існувало до порушення, і як загального, і як спеціального способу захисту.
Визначено функціональний зв’язок між категоріями відновлення права та відновлення становища, який полягає у тому, що відновлення становища, яке існувало до порушення, є інструментом повернення особі можливості здійснювати своє суб’єктивне право.
У другому розділі «Порівняльно-правова характеристика відновлення становища, яке існувало до порушення, та інших способів захисту цивільних прав» здійснено відмежування відновлення становища, яке існувало до порушення, від таких способів захисту прав, як реституція, припинення дії, яка порушує право, примусове виконання обов’язку в натурі, витребування майна з чужого незаконного володіння.
У третьому розділі «Застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, як способу захисту окремих видів цивільних прав» акцентовано увагу на особливостях застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, в таких сферах цивільних відносин, як інтелектуальна власність та корпоративні правовідносини. Насамперед акцентовано увагу на притаманності серйозних протиріч щодо застосування цього способу захисту в сфері інтелектуальної власності та корпоративній сфері.
Встановлено трирівневу структуру класифікації способів захисту прав у сфері інтелектуальної власності.
Зроблено висновок про необхідність розмежування поновлення права як спеціального способу захисту порушених авторських та суміжних прав і відновлення становища, яке існувало до порушення.
Доведено, що особливість застосування відновлення становища, яке існувало до порушення, у процесі захисту суб’єктивних прав інтелектуальної власності відображається у тому, що передумовою застосування цього способу захисту є не тільки спричинення негативних наслідків порушення суб’єктивного права, а й можливість їх усунення. У випадку неможливості усунути наслідки правопорушення слід застосовувати інші способи захисту, зокрема, здійснення публікації в засобах масової інформації про допущені порушення.
Окремо в межах розділу акцентовано увагу на особливостях застосування досліджуваного способу захисту в сфері корпоративних відносин. Доведено, що переведення на особу прав та обов’язків покупця не є спеціальним різновидом відновлення становища, яке існувало до порушення, з огляду на різний механізм відновлення порушеного права.
