Дисертаційне дослідження присвячене аналізу проблем становлення та функціонування композиторської школи Бориса Лятошинського. Мистецькашкола реконструюється як комплексний феномен, що у своїй сутності поєднує прояви різних творчих та концептуальних статусів мистецтва: діяльності, системи уявлень, практик та соціальних інституцій. Визначено місце і роль мистецької школи видатного митця у культурних стратегіях соціуму. Доведено, що мистецька школа провадить передовсім творчу діяльність, яка трансформує та модифікує усталені уявлення про культурницький, комунікативний і жанрово-стильовий статус мистецьких практик.
Композиторська школа Бориса Лятошинського визначена як своєрідна співтворчість митців різних поколінь, у лоні якої виважуються художні принципи і моделі, базовані на творчо-пошуковому, освітньому та інноваційноавангардному компонентах. Мистецька школа презентується як реальна форма спільної та плідної діяльності лідера та його послідовників. Проаналізовано культурно-комунікативні параметри творчих спільнот у їх взаємозв’язку протягом тривалого періоду (від українського модерну 1920-х років до «Київського авангарду» 1960-х, ідейним натхненником якого був сам Борис Лятошинський). Доведено, що творчі спільноти позначені передовсім неформальним характером комунікацій, певними правилами гри, що базуються на пошуку нових концептів і форм самовираження. Окреслено нові культурні дискурси, що стали результатом індивідуальної та колективної творчості, які протистояли традиційним уявленням про роль митця у повоєнному соціумі.
Зазначено, що творчі школи в історії людства виникали як своєрідне цехове мистецтво, основним завданням якого було створення і трансляція мистецького продукту. Історично доведено, що творчі школи формуються навколо видатних особистостей за принципом об’єднання поціновувачів та продовжувачів художніх уподобань. Доведено, що саме такий принцип ліг в основу
композиторської школи Бориса Лятошинського.
Додамо, що виникнення й розвиток школи видатного майстра детерміновано не лише певними соціально-історичними умовами, логікою розвитку
мистецтва та культури в цілому, а й особистісно-психологічними якостями самого лідера — засновника творчої спільноти. Окреслено, що школа як культурне явище виникає на основі розробленої лідером творчої стратегії, позначеної новаторським характером. У рамках цієї доктрини педагогічна діяльність постає тим базовим елементом, на якому і у зв’язку з яким розвивається дослідницька діяльність цієї школи, а комунікативні процеси вибудовуються за принципом учитель — учень. Творчо-освітня школа є формою професійної комунікації, що історично виправдала себе як така, що функціонує за соціально-комунікативними та інтегративними потребами і творчими інтересами, народженими під впливом лідера, а також комунікації «твір — реципієнт», наявності традицій, новацій і логіки дискурсивних практик. Надзвичайно актуальним у дослідженні постає співвідношення традицій і новаторства, яке простежується через творчо-виконавську, дослідницьку, інноваційну та освітню функції школи Бориса Лятошинського. У цьому випадку традиції не перетворилися на застиглі стереотипи мислення, не стали на заваді творчим пошукам, а склали міцний базис, що мотивував до творчих експериментів і їх глибшого розуміння. Крім того, співвідношення традицій і новаторства в діяльності мистецької школи залежить і від етапу еволюційно-стильового циклу, на якому знаходиться ця школа (етапі її формування, зрілості, асиміляції з іншими школами). Якщо на етапі формування школи в її діяльності переважають елементи новаторства, то на етапах зрілості і розчинення — можуть переважати традиції (ситуація, коли новий інноваційний продукт вже не створюється, а школа перебуває під впливом колишніх традицій; в той же час і на цих етапах не виключена поява нових трансформаційних змін).
