Дисертацію присвячено дослідженню виникнення та розвитку мистецького колекціонування в Україні, з точки зору суспільно-культурного
значення даного феномену, що дало розуміння витоків, передумов формування та особливостей сучасних мистецьких колекційних практик.
Ознакою культурності та розвиненості держави серед інших чинників є наявність мистецьких колекцій. З часів незалежності України, та вибору
проєвропейського вектору, актуальності набуває переосмислення історичного минулого. Зростає увага до культурної спадщини та
особистостей, що зберегли цінні артефакти для нащадків. Більшість публічних мистецьких колекцій, що зберігають музейні фонди, несуть
унікальні свідчення про історію та людей, традиції та цінності, особливості культурного розвитку суспільства. Однак, до цього часу комплексного
наукового осмислення культурологічного значення феномену колекціонування не існувало. Окрім досліджень окремих колекцій, не
виявлено об’ємних наукових праць, які б досліджували історію мистецького колекціонування у контексті розвитку мистецьких традицій та
мистецтвознавчої думки, тому для мети дослідження використані цінні теоретичні праці та емпіричні дослідження окремих аспектів обраної теми.
У загальнотеоретичному осмисленні проблем, порушених у дисертації, основу складають дослідження з питань історії і теорії мистецтва, естетики,
культурології, таких вітчизняних науковців: В. Бітаєва, О. Босенка, О. Голубця, В. Даниленка, Е. Димшиця, Т. Кари-Васильєвої, О. Лагутенко,
О. Петрової, М. Протас, О. Ременяки, О. Роготченка, В. Сидоренка, В. Скуратівського, О. Федорука, З. Чегусової, В. Шейка, М. Юр, а також
іноземних авторів: Т. Адорно, Ж. Бодрійяра, П. Бурдьє, М. Бьянчі, Дж. Кліффорда, Р. Петерсона, Р. Керна та інших. Слід зауважити про брак фактологічного матеріалу, пов’язаного з різними історичними етапами колекціонування. Досі в багатьох музеях не оприлюднені імена колекціонерів, чиї твори входять до складу фондів. Досить ускладненим є дослідження приватного колекціонування під час перебування України у складі СРСР, коли значну частину документальних джерел було знищено, а наукові дослідження були розпочаті лише у другій половині XX ст. Серед розглянутих фактологічних джерел: інвентарі, документи, предмети, артефакти, щоденники та записи колекціонерів, які дають уяву про побут, життя, особливості власників мистецьких збірок. До уваги прийняті праці відомих археологів та етнографів, серед яких: В.С. Александрович, М. Перетц, П.М. Жолтовський, С. Томкович, Г.К. Лукомський, В.К. Лукомський, В. Маценко та інші. Важливим документальним джерелом післяреволюційного періоду є цінні свідчення мистецтвознавців, науковців, істориків, які у часи частих змін влади 1917–1919 рр. рятували від розкрадання і знищення приватні та музейні мистецькі колекції.
