У дисертації встановлено, що право на працю – одне з важливих соціально-економічних прав людини й громадянина, гарантоване міжнародно-правовими актами та Конституцією України, яке дає можливість кожному заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Право на працю є однією з багатьох проблем у реалізації прав людини – держава повинна не лише визнати це право шляхом прийняття деяких законодавчих актів та закріплення цього права, а ще повинна застосувати певні заходи щодо його реалізації.
Автор констатує, що примус до примусової чи обов’язкової праці є порушенням основних прав людини. Свобода праці – це абсолютне право, воно адресоване невизначеному колу осіб (так само, як право власності, право на життя та інші конституційні права людини і громадянина). Будучи абсолютним правом, це право має пріоритетне значення в полі інших прав, які становлять зміст комплексного права на працю.
Сформульовано позицію щодо проаналізованої ст. 8 Міжнародного пакту про громадянські і політичні права 1966 року, що примус до примусової чи обов’язкової праці є порушенням основних прав людини. Свобода праці – це абсолютне право, воно адресоване невизначеному колу осіб (так само, як право власності, право на життя та інші конституційні права людини й громадянина). Будучи абсолютним правом, це право має пріоритетне значення в полі інших прав, які становлять зміст комплексного права на працю. Свобода праці, таким чином, є одним із основних прав людини, невід’ємних і невідчужуваних за своєю природою, так само, як і свобода слова, свобода думки, свобода пересування та ін. Людина, позбавлена свободи праці, перетворюється в раба, фактично вона втрачає людську гідність. Іншими словами, сутність людини, з точки зору забезпечення її матеріального існування, укладена в її здатності працювати, а з точки зору здійснення її соціального розвитку – це її свобода.
На підставі аналізу поняття «службові особи» в примітках 1 до ст. 364 Кримінального кодексу України автор доводить, що «службова особа» розглядається як особа, яка зайнята зазвичай розумовою діяльністю (тобто матеріальних цінностей вона самостійно не виробляє), виконуючи специфічні завдання: організаційні, маркетингові, дослідницькі тощо, та займає посаду, пов’язану з виконанням організаційно-розпорядчих чи адміністративно-господарських функцій, або виконує такі функції за спеціальним повноваженням. Стосовно поняття «посадова особа» можна висловити таке, якщо правовий статус посадової особи – сукупність встановлених законом прав та обов’язків, то правовий статус посадових осіб місцевого самоврядування знаходить прояв у правах і посадових обов’язках посадової особи, з одного боку, та є основою для виконання службових функцій – з іншого. Інакше кажучи, посадові обов’язки визначають обсяг службових прав та обов’язків, які створюють умови для їх виконання.
У дисертації відстоюється позиція, що визначення поняття посадової особи місцевого самоврядування має такі основні ознаки: насамперед – це сама праця в органах місцевого самоврядування; по-друге, це посада, яку займає особа і яка має повноваження щодо здійснення управлінської (з організаційно-розпорядчими функціями) та консультативної (з консультативно-дорадчими функціями) діяльності; по-третє, це отримання заробітної плати особою за свою діяльність з коштів місцевого бюджету.
Запропоновано визначення органів місцевого самоврядування як представницьких органів публічної влади, які відповідно до закону представляють інтереси територіальних громад, під власну відповідальність здійснюють управління справами місцевого значення в межах Конституції України та законів України.
Запропоновано визначати «посаду» як створену в наказовому порядку правовими актами компетентних органів, передбачену законодавством України з визначенням назви, структури та штатного розкладу первинну структурну одиницю органів місцевого самоврядування з установленням її компетенції у вигляді владних повноважень щодо виконання завдань і функцій місцевого самоврядування та відповідальністю за здійснення цих повноважень.
Автор констатує, що поняття «посадова особа місцевого самоврядування» визначається як особа, яка працює в органах місцевого самоврядування, зайнята розумовою діяльністю, займає керівну посаду і має відповідні посадові повноваження щодо здійснення організаційно-розпорядчих та консультативно-дорадчих функцій, має відповідну освіту і професійну підготовку, володіє державною та регіональною мовою, склала Присягу й отримує заробітну плату за рахунок місцевого бюджету.
