У дисертації сформульовано низку положень і висновків, які висвітлюють зміст і сутність верховенства права як принципу адміністративного процесу.
Сформульовано авторські дефініції понять адміністративного процесу та принципів адміністративного процесу: під адміністративним процесом слід розуміти урегульовану адміністративно-правовими нормами діяльність спеціально уповноважених державою органів щодо розгляду обставин і фактів, які ґрунтуються на праві та спричиняють юридичні наслідки та яка закінчується прийняттям акту застосування норм права; під принципами адміністративного процесу слід розуміти основоположні ідеї, які визначають його сутність та спрямованість, аксіологічний аспект та є обов’язковими до реалізації відповідними органами публічної влади та їх посадовими особами.
Автором обґрунтовано, що принцип верховенства права є не окремою основоположною ідеєю, що визначає зміст та спрямованість адміністративного процесу, а цілою низкою вимог до організації та здійснення адміністративного процесу, що і обумовлює його роль та місце серед принципів адміністративного процесу.
У дисертації виокремлено такі форми імплементації принципу верховенства права в межах адміністративного процесу в державах континентальної системи права як: створення та ефективне функціонування судової системи, яка забезпечує реалізацію права на справедливий суд; неухильне виконання посадовими особами органів публічної влади своїх повноважень; недопущення зловживання повноваженнями органами публічної влади, у тому числі запобігання підміні однієї процесуальної дії іншою, кримінального процесу адміністративним тощо, належного обґрунтування дій щодо обмеження людських прав; громадський контролю за діяльністю органів публічної влади, пов’язаної з обмеженням людських прав; гармонізація правопорядку в часі та юридична визначеність правових актів.
Обґрунтовано необхідність визначення як напрямів удосконалення процесу імплементації принципу верховенства права ідеологічного, науково-практичного, нормативно-правового, правозастосовного. У межах нормативно-правового напряму запропонована низка змін до національного законодавства.
Автором удосконалено методологію пізнання верховенства права, що ґрунтується на системі дослідницьких принципів, підходів і методів та виходить з необхідності епістемології the rule of law в межах природно-правового розуміння права та інтерпретації його як складного феномену, що слід розглядати як ідею, як доктрину, як принцип.
Наведено типологію наукових джерел, гносеологічним об’єктом яких є верховенство права, запропоновано за критерієм предмету пізнання виокремити наступні групи: 1) наукові роботи, предметом пізнання яких є принципи права; 2) наукові роботи, предметом пізнання яких є принципи юридичного процесу загалом та адміністративного процесу, зокрема; 3) наукові роботи, предметом пізнання яких є верховенство права як принцип загалом і адміністративного процесу, зокрема.
У роботі дістали подальшого розвитку положення про іманентність принципам адміністративної процедури в державах континентальної системи права внутрішньодержавного і несистематизованого характеру (до кінця ХХ ст.) та міжнародний і кодифікований характер (з кінця ХХ ст.).
Властивість верховенству праву складної природи обумовлює його місце в системі принципів адміністративного процесу та визначає їх взаємодію. Принцип верховенства права є не окремою основоположною ідеєю, що визначає зміст та спрямованість адміністративного процесу, а цілою низкою вимог до організації та здійснення адміністративного процесу. Виходячи з цього, у роботі аргументовано недоцільність підходу до визначення співвідношення принципу верховенства права з принципами законності, юридичної рівності; відповідальності органів державного управління та принципом вільного доступу до правосуддя, які є складовою частиною верховенства права та визначають його зміст та сутність.
Принцип верховенства права доповнюють такі принципи адміністративного процесу як відкритості та прозорості, а також оперативності, які сприяють реалізації конституційним приписам про людину як основну цінність, народ як джерело влади, обов’язок держави утверджувати людські права.
Наголошено, що для України, яка проголосила ще у 1996 році визнання принципу верховенства права, важливою є гносеологія досвіду імплементації цього західного концепту в практичну діяльність органів публічного адміністрування, зокрема, в адміністративний процес. Особливо цінним у цьому контексті є досвід держав, що складають систему континентального права.
