Дисертація присвячена дослідженню конституційного права особи на використання в судочинстві рідної мови або мови, якою вона володіє.
З’ясовано, що у правовій науці наявні фрагментарні дослідження конституційного права особи на використання в судочинстві рідної мови або мови, якою вона володіє, які здійснювались протягом трьох періодів: дорадянського, радянського та незалежності, в контексті правового статусу перекладача, принципу мови судочинства та реалізації мовних відносин в українському суспільстві. Доведено, що ґенеза даного права також здійснювалась протягом трьох періодів: дорадянського, радянського та незалежності.
Аргументовано конституційну природу права особи на використання в судочинстві рідної мови або мови, якою вона володіє, з огляду на наявність у ньому формально-правової, змістовної та процесуальної складових. Сформульовано поняття «конституційне право особи на використання в судочинстві рідної мови або мови, якою вона володіє» та визначено ознаки даного права. Обґрунтовано, що досліджуване право відноситься до групи громадянських прав і свобод людини. Особливу увагу зосереджено на співвідношенні із правом на справедливий суд та правом на безоплатну правову допомогу.
Визначено поняття, ознаки та систему міжнародних стандартів забезпечення досліджуваного права, що відображені у міжнародних договорах у сфері прав людини. Здійснено класифікацію останніх в залежності від ступеня обов’язковості, територіально-просторової дії, кола адресатів та суб’єктів встановлення. Аргументовано, що позиція ЄСПЛ щодо проблемних питань реалізації даного права, нині є сталою, а усю сукупність рішень, в яких вона сформована, класифіковано на окремі групи: щодо підстав та специфіки залучення перекладача, щодо визначення рівня володіння мовою, щодо обсягу перекладу, щодо якості перекладу та щодо оплатності послуг перекладача.
Визначено поняття, ознаки та систему гарантій досліджуваного права. Останні розподілено залежно від змісту та виду на загальні (політичні, соціальні, економічні та культурні) та спеціальні (юридичні) гарантії.
Здійснено аналіз специфіки нормативно-правого регулювання досліджуваного права на національному рівні. Встановлено низку недоліків та запропоновано системні зміни, які висвітлені в двох законопроєктах.
Охарактеризовано механізм реалізації досліджуваного права. Особливу увагу звернуто на розкриття його елементів: способів, засобів та умов реалізації.
Встановлено, що перекладач має відповідати лінгвістичним та нормативним вимогам. Запропоновано при Державній судовій адміністрації України та її територіальних управліннях створити Відділи судового перекладу. Сформульовано рекомендації щодо забезпечення умов надання лінгвістичної допомоги особі, яка не володіє державною мовою.
