Мета дослідження – удосконалення діагностики вірус герпесу 6 типу інфекції в дітей, хворих на стрептококовий тонзиліт, та прогнозування перебігу тонзиліту на основі виявлення особливостей клінічних проявів захворювання, лабораторних показників, факторів специфічного та неспецифічного захисту.
У дисертаційній роботі проведено теоретичне обґрунтування та подані нові вирішення актуальної проблеми педіатрії, яка полягає у визначенні особливостей перебігу стрептококового тонзиліту в дітей на фоні супутньої вірус герпесу людини-6 типу інфекції (ВГЛ-6т), а також у розробці науково обґрунтованого підходу ранньої діагностики ВГЛ-6т інфекції в дітей, хворих на стрептококовий тонзиліт, та прогнозування перебігу стрептококового тонзиліту в цих хворих.
Виконано комплексне клініко-лабораторне обстеження 120 дітей віком від трьох до п’ятнадцяти років, хворих на стрептококовий тонзиліт, які були розподілені на дві групи. Першу групу склали 48 дітей, хворих на стрептококовий тонзиліт на тлі ВГЛ-6т інфекції; другу – 72 дитини, хворих на стрептококовий тонзиліт як моноінфекція. Групу контролю склали 20 практично здорових дітей, аналогічних за віком і статтю. Критерії включення хворих у дослідження: вік від трьох до п’ятнадцяти років, середньої тяжкості перебіг стрептококового тонзиліту, підписана інформована згода батьків або опікунів на участь у дослідженні. Критерії виключення: вроджені або набуті імунодефіцити, вживання імуномоделюючих або стероїдних засобів впродовж останнього місяця, наявність автоімунних захворювань, захворювання крові, наявність хронічної супутньої патології, яка могла б вплинути на результати дослідження.
Одночасно із загально прийнятими дослідженнями проводили спеціальні дослідження: визначення рівнів популяцій лімфоцитів крові (СD3+, СD4+, СD8+, СD16+., СD 22+, СD 25+-лімфоцитів); рівні сироваткових Ig A, Ig M, Ig G; фагоцитарної активності нейтрофілів (ФАН) за показниками НСТ-тесту, а також визначали вегетативну реактивність (за показниками кардіоінтервалографії). Дослідження проводили у гострому періоді (друга-третя доба від початку захворювання) та в періоді ранньої реконвалесценції стрептококового тонзиліту (восьма-десята доба хвороби).
Визначено, що у дітей з супутньою ВГЛ-6 т інфекцією при зборі анамнезу вірогідно частіше мають місце вказівки на перенесені в минулому захворювання (часті респіраторні інфекції, бронхіти, t > 2,0). У віковому аспекті на стрептококовий тонзиліт частіше хворіли діти шкільного віку (81,66 %). Не виявлено суттєвої сезонної різниці реєстрації тонзилітів в залежності від пори року (р˃0,05). Провокуючими факторами розвитку хвороби були попереднє переохолодження (42,5 %) та тісний контакт із хворим (17,5 %). Високим виявився відсоток нез’ясованої причини хвороби (40,0 %).
Визначено, що клінічна симптоматика тонзиліту та тривалість збереження патологічних змін залежали від наявності фонової ВГЛ-6 т інфекції. Серед пацієнтів з ко-інфекцією ми спостерігали високу частоту несприятливого перебігу тонзиліту, t > 2,0.
У хворих із супутньою ВГЛ-6 т інфекцією частіше реєстрували субфебрильну температурну реакцію (18 – 15,0 %), в той час як у дітей другої групи переважали фебрильні цифри (47 – 39,16 %), t ≥ 2,0. В дітей з супутньою ВГЛ-6т інфекцією цифри температурної реакції були достовірно нижчими за показники дітей з моноінфекцією (37,85 ± 0,27ºC проти 38,89 ± 0,41ºC відповідно, p < 0,05). Утруднення носового дихання достовірно частіше відмічали у більшості хворих першої групи (29 – 24,17 %), в той час як у хворих без супутньої ВГЛ-6т цей симптом реєстрували лише у 10 випадках (8,33 %), t ≥ 2,0. У хворих на тонзиліт із супутньою ВГЛ-6т інфекцією достовірно частіше відзначали генералізовану лімфаденопатію – 27 (22,5 %) випадків проти 9 (7,5 %) в другій групі; в тому числі й збільшення шийних лімфовузлів – 46 (38,33 %) проти 16 (13,33 %) відповідно, t ≥ 2,0. У хворих першої групи частіше вислуховували нетривалий систолічний шум на верхівці серця, виявляли аритмію – 29 (24,16 %) проти 10 (8,33 %) відповідно в групах, t≥2,0. У 33 (27,5 %) пацієнтів виявляли збільшення розмірів печінки, яке достовірно частішим було у хворих з ко-інфекцією – 25 (20,83 %) проти 8 (6,66 %) по групам, t ≥ 2,0. У 28 (23,33 %) випадках спостерігали появу висипки на шкірі, який був більш притаманний хворим першої групи – 22 (18,33 %) проти 6 (5,0 %) відповідно в групах, t ≥ 2,0.
