У дисертації представлено результати теоретичного обґрунтування, розробки та експериментальної апробації комплексної методики підготовки майбутніх учителів музичного мистецтва до застосування музично-шумових інструментів в освітньому процесі. Зазначена проблема фахової підготовки вчителя музичного мистецтва досліджена в контексті компетентнісного підходу, що має парадигматичне значення в теорії та практиці освіти в сучасній Україні та КНР. Згідно з прийнятою дефініцією, музично-шумові інструменти – це механічні та електронно-акустичні засоби продукування широкосмугових та кольорових шумів, які слугують сонорним матеріалом музичного мистецтва. Представлено класифікацію видів музично-шумових інструментів; виявлено технічні та пластично-звукові особливості найбільш поширених в творчій практиці різновидів. Встановлено факт різкого зростання ролі та естетичної значущості шумового матеріалу в музиці ХХ-ХХІ століть та в освітній практиці у країнах західного зарубіжжя. Констатовано, що передумовою реалізації високого потенціалу музично-шумових інструментів у мистецькій освіті є достатній рівень готовності вчителя музичного мистецтва до їх застосування в педагогічному процесі. Визначено структуру даної готовності. Її компонентами є: 1) Музично-виконавські уміння (належне володіння технікою гри на різних видах музично-шумових інструментів – ідіофонах, мембранофонах, електрофонах; сформоване почуття темпоритму; навички виразного фразування; розвинуті темпоральні уявлення); 2) Практичні та теоретичні знання про музично-шумові інструменти та їх культурні функції (роль в музичній практиці різних етнічних, історичних, конфесійних культур); 3) Володіння різними музичними мовами (в першу чергу – закономірностями метроритму та звуковисотної організації); 4) Музично-творчі вміння аранжування та імпровізації; 5) Здатність до управління ансамблевим музикуванням (зокрема, практичне знання педагогічної психології). Встановлено, що умовами ефективного впровадження у практику запропонованих в дисертації методів і форм є: а) забезпечення видової різноманітності та належної якості комплекту музично-шумових інструментів, на базі якого здійснюється академічний процес; б) оптимізація репертуару занять, який має відповідати критеріям технічної простоти, дидактичної ефективності та художньої досконалості музичних зразків; в) педагогічне стимулювання пізнавального інтересу до музичної культури, художньо-творчої мотивації та комунікативних інтенцій майбутніх учителів музичного мистецтва; г) залучення студентів до організації самодіяльних музично-інструментальних ансамблів та здійснення концертно-просвітницької діяльності.
Розроблено методику педагогічної діагностики готовності майбутнього вчителя музики до застосування музично-шумових інструментів у освітній практиці. В основу діагностики покладено критерії та показники, що відповідають встановленій структурі готовності, а саме: 1) інтерпретаційний критерій (він відповідає музично-виконавчим вмінням як компоненту означеної готовності і визначається за показниками якості музично-темпоральних вмінь та узагальнених музично-темпоральних уявлень); 2) інформаційний критерій (відповідає знанням про музично-шумові інструменти і визначається рівнем знань про їх особливості та культурні функції); 3) музично-граматичний критерій (кореспондує з володінням музичними мовами і визначається за рівнем володіння граматикою та тезаурусами різних музичних мов); 4) художньо-творчий критерій (відповідає творчим вмінням і визначається здатністю до аранжування та імпровізації); 5) едукативний критерій (визначається рівнем володіння методами роботи з учнівським музичним колективом та диригентськими уміннями).Формувально-експериментальна робота з апробації авторської методики здійснювалася поетапно. Перший етап – мотиваційно-пропедевтичний – мав ціллю ознайомлення студентів з музично-шумовими інструментами, пробудження інтересу до їх художньо-виражальних можливостей та функцій в культурній практиці, до застосування в мистецькій освіті. Другий етап формувального експерименту – диференційно-розвивальний передбачав інтенсивну підготовку студентів за напрямками, що відповідають визначеній моделі готовності. Зайняття проходили в груповій і частково індивідуальною формах (семінар, рольова гра, диспут, лабораторна робота, вікторина, конкурс). Застосовувалися наступні методи: художньо-технічні вправи; навчальні тести; сонористичний експеримент; колективне рішення музично-виконавської задачі; колективне аранжування; створення звукового рядку до кінофрагменту; регламентована імпровізація тощо.
