У дослідженні представлено теоретичне обґрунтування та запропоноване нове розв’язання проблеми формування художньо-педагогічної майстерності майбутніх викладачів вокалу. Сутнісний зміст досліджуваного феномену визначаємо як інтегроване утворення, шо складається з вокально-виконавської та педагогічної майстерності і характеризується достатнім рівнем вокальної, педагогічної та художньо-комунікативної культури, досвідом художньо-педагогічної інтерпретації вокальних творів, є виявом найвищої форми професійної активності викладача вокалу в його здатності до творчої самореалізації у художньо-педагогічній діяльності задля практичної реалізації свого творчого потенціалу, що детермінований усвідомленням власних вокально-виконавських та педагогічних здібностей, сукупністю фахових компетентностей, бажанням їх актуалізувати у креативних музично-дидактичних діях з ефективної організації освітнього процесу на акмеологічному рівні. Структура художньо-педагогічної майстерності майбутніх викладачів вокалу складається з трьох компонентів – мотиваційно-ціннісного, пізнавально-операціонального та рефлексивно-продуктивного, змістовим наповненням яких служить специфічний комплекс властивостей і художньо-естетичних цінностей, необхідних для успішної викладацької діяльності; переконлива художньо-педагогічної інтерпретація засобами вокально-педагогічної техніки, які тісно корелюються в орфоепіці, мімічній та пантомімічній виразності, самоконтролі над рухами тіла і вольовій саморегуляції та прагненні досягти акмеологічних висот у професійеій діяльності. Художньо-педагогічну інтерпретацію музичних творів майбутніми викладачами вокалу трактуємо як серцевину їхньої художньо-педагогічної майстерності, як комплексний процес, що включає виконавсько-дидактичну, методично-технологічну та вербально-смислову інтерпретацію.Застосовані на пропедевтично-орієнтаційному етапі творчі завдання і методи (мотиваційне стимулювання якісних психофізіологічних змін особистості майбутнього викладача вокалу, мотивація на оволодіння художньо-педагогічними цінностями вокальної педагогіки, евристична бесіда, дискусія, диспут тощо) сприяли стабілізації спрямованості особистості на художньо-естетичні цінності вокальної педагогіки, формуванню стійкої потреби в художньо-педагогічному розумінні образної сфери вокальної музики, активізації прагнення до оригінальної інтерпретації вокальних творів засобами художньо-педагогічної майстерності; збагатили мотиваційно-ціннісну сферу формування у здобувачів художньо-педагогічної майстерності, зокрема, її аксіологічної площини. Отже, на першому етапі реалізації методики в цілому сформувалась мотиваційна та художньо-почуттєва сфера особистості викладача вокалу, його естетичні ідеали, спроможність надавати оціночні судження тощо.
Творчі завдання і методи комбінаторної акмеоінтерактивної технології художньо-педагогічної інтерпретації вокальних творів засобами художньо-педагогічної майстерності, які були застосовані на змістово-технологічному етапі («Словники вокальної культури», аналіз нотних та аудіоджерел, класифікація та систематизація вокального репертуару, синхроністична таблиця, фасилітована дискусія, психологічне «занурення в образ»; художньо-образна та жанрово-стильова експлікація вокального твору, аудіальне та вербальне анкетування, метод вербалізації емоцій тощо) вплинули на зростання досвіду систематизації вокального репертуару на полікультурній основі, на увиразнення здатності до художньо-педагогічної інтерпретації вокальних творів та спроможності здобувачів використовувати технічний і технологічний ресурс художньо-педагогічної майстерності викладача вокалу. Отже, на другому етапі реалізації методики відбулось оновлення й ускладнення структури художньо-педагогічної майстерності.
Комплекс творчих завдань і методів акмеореалізаційного етапу (моделювання навчальної художньо-педагогічної комунікації, експлікація довершених художньо-педагогічних інтерпретацій вокальних творів, педагогічне спостереження, акмеографічне моделювання ретроаналізу власної художньо-педагогічної майстерності, художньо-педагогічна рефлексія, корекційний тренінг, акмеологічна бесіда, акмеологічна дискусія) посприяв успішності квазіпрофесійної діяльності здобувачів, забезпечив помітне збагачення досвіду творчої реалізації власних довершених інтерпретацій вокальних творів у процесі художньо-комунікативної діяльності; стабілізації вияву здатності до ретро- і перспективного аналізу й оцінки результатів власної художньо-педагогічної діяльності; дозволив увиразнити здатність до самокорекції у процесі становлення здобувача як фахівця-майстра. Отже, на третьому етапі методики квазіпедагогічна діяльність майбутніх викладачів вокалу набуває автономності, а його художньо-педагогічна майстерність стає акмеорезультативною.
