У дисертаційній роботі здійснено теоретичне обґрунтування ідейно-концептуальної і соціально-кадрової бази Народного Руху України як основи багатопартійності у 1989– 1992 роках. Актуалізація уваги до теми увиразнюється на тлі політичних процесів сьогодення, уваги до ролі особистості в історії, висвітлення державотворчої діяльності української інтелігенції, значення гуманітаристики у подоланні соціальних і політичних проблем, в обґрунтуванні концепції національно ідеї. Дисертант звернувся до фундаментальних розвідок, присвячених моделі розвитку українського суспільства, українській культурі, ментальності. Наукові праці Ади й Ігоря Бичків, Ігоря Захари, Сергія Кримського, Мирослава Поповича, Віталія Табачковського склали теоретичну основу дослідження. Магістральним методом дисертації щодо досягнення поставленої мети обрано історичний. Під час роботи використано такі наукові методи: компаративістський, системний, біографічний, феноменологічний, дескриптивний, завдяки яким вдалося розв’язати поставлені завдання. Порівняльно-історичний метод дозволив політичні події в Україні розкрити у контексті державотворчих процесів, що відбувалися у Прибалтиці, водночас визначити роль України у падінні імперії. У дослідженні залучено джерела, а саме: архівні матеріали, періодичні видання, відеоматеріали, інтерв’ю учасників подій, мемуарну спадщину. Проаналізовано програмні документи НРУ, УРП, ДемПУ, де виявлено пріоритет національної ідеї, розробленої і сформованої українською інтелігенцією. Рухівці, серед яких було багато науковців, письменників, журналістів залишили широкий масив літератури, завдяки чому джерельна база є достатньо широкою. Юрій Бадзьо, Володимир Василенко, Віталій Дончик, Іван Драч, Михайло Горинь, Левко Лук’яненко, Дмитро Павличко, Сергій Плачинда, Мирослав Попович, Леонтій Сандуляк, Веніамін Сікора, Лесь Танюк, В’ячеслав Чорновіл, Володимир Яворівський, як носії національних устремлінь, залишили не лише теоретичну спадщину, зокрема, написання провідних документів України, а й неоціненний досвід боротьби з комуністичною ідеологією, відстоювання демократичних і правових цінностей. Їх науковий, публіцистичний доробок дає глибоке розуміння процесу державотворення, формування національної ідеї. Праці провідних діячів НРУ є фундаментальними для вивчення демократичних перетворень в Україні. Враховуючи те, що масив створеної ними літератури великий і водночас різножанровий, від біографічної до історико-біографічної, підтримуваної документальними свідченнями, а також наукової, дає підстави розглядати їх праці як в історіографічному, так і в джерелознавчому аспекті. На підставі аналізу праць науковців з окресленої теми показано, що, незважаючи на 30-річню історію НРУ, досі залишаються нерозкритими певні її питання. У роботі розглянуто діяльність незалежних громадських організацій в Україні кінця 80-х рр. ХХ ст. для розуміння передумови створення Народного Руху України за перебудову. З’ясовано ініціативу письменників та науковців Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка у заснуванні вищезазначеної організації. Показано провідну роль у демократизації суспільства Спілки письменників, що стала оборонцем мови і культури. Ще в червні 1986 р. на з’їзді Спілки письменників Україні відкрито почали говорити про русифікацію й асиміляцію, утиски української мови, голодомор, Чорнобильську катастрофу. Проаналізовано проєкт програми Народного Руху України за перебудову, розкрито базові принципи та виявлено його значення. Найпотужнішими партіями, що створилися 1990 року, стали УРП і ДемПУ. Проаналізовано програмні документи УРП і ДемПУ, доповіді на Установчому з’їзді щодо з’ясування ідеології та реформаторської стратегії. Утворення однієї партії на основі НРУ Левко Лук’яненко виключав через широку його ідейну основу, Володимир Яворівський – через відсутність «динамічності», партію з мільйонами членів порівнював з армією, яка повинна підкорятися наказам згори. В’ячеслав Чорновіл розглядав це питання з позиції демократії, виступаючи за плюралізм, оскільки, на його думку, панування однієї партії є загрозою для демократії. В’ячеслав Чорновіл вважав, що НРУ має залишитися організацію, тільки 1992 р. НРУ стає партією. Отже, утворення на основі НРУ партій демократичного спрямування можна вважати об’єктивним і закономірним процесом.
Показано діяльність НРУ як об’єднавчого ядра демократичних сил з метою їх консолідації у проведенні реформ, у побудові суверенної демократичної правової держави. Зокрема, аналізується утворення республіканського політичного блоку «Демократична Україна», а також Комітету «Референдум – суверенна Україна» та ін. Доводиться, що НРУ, посідаючи роль лідера патріотичного і політичного руху, був найбільш ініціативним рупором національної ідеї серед всіх демократичних сил, уособленням єдності патріотів країни заради здобуття незалежності України.
