Дисертація є першим у вітчизняній науці цивільного права спеціальним комплексним дослідженням цивільних правовідносин відшкодування збитків, завданих в результаті зловживання правами при укладенні договорів в Інтернеті. У ході дослідження здійснено комплексний аналіз наукових підходів до визначення специфіки договірних правовідносин в Інтернеті, законодавства в сфері здійснення та захисту прав учасників договірних відносин в Інтернеті та юридичної практики з питань відшкодування шкоди, завданої в результаті зловживання правами при укладенні договорів в інтернет.
Питання зловживання суб’єктивними правами в мережі Інтернет актуалізуються з огляду на розширення кола відносин, які поступово переносяться до цифрового середовища, або відносин, які одразу виникають щодо цифрових об’єктів та неможливі в інших відчутних, об’єктивованих до реального світу формах. В Україні та світі перманентно зростають обсяги електронної комерції, що означає не лише збільшення кількості проданого таким шляхом товару, але й про поступову дематеріалізацію обороту. В літературі неодноразово вказувалося на тенденції збільшення кількості послуг, які надаються та споживаються в самій мережі Інтернет: реєстрація домену, продаж хостингу, провайдерські послуги тощо. Крім цього, специфіка інтернет-середовища зумовлює потенційне зловживання суб’єктивними правами з огляду на анонімність або конфіденційність таких відносин, технологічну складність доказування порушення прав та інтересів третіх осіб, відсутність відповідальності за окремі дії, що фактично порушують права третіх осіб.
Доведено, що звернення до питань саме зловживання правом в договірних відносинах в мережі Інтернет є обґрунтованим, адже концепція зловживання правом в випадку суперечності двох окремих суб’єктивних цивільних прав дає змогу врахувати обставини, що не були враховані законодавцем та вирішити, яке з суб’єктивних прав має перевагу. Дана ситуація є найбільш характерною для досліджуваного виду правовідносин, адже спеціальне законодавство не може встигати адаптуватися до настільки динамічної сфери суспільних правовідносин.
З метою формування коректного переліку завдань та методології дослідження проблематики теми здійснено огляд літературних джерел за темою дисертації, систематизовано наукові публікації та дисертаційні роботи вітчизняних дослідників з проблем зловживання правом та його юридичних наслідків, питань захисту прав споживачів в Інтернеті, меж здійснення цивільних прав в Інтернеті та захисту власних прав від порушень в мережі, захисту персональних даних в Інтернеті, відшкодування завданих збитків в Інтернеті.
Визначено, що аналіз нещодавніх подій дає змогу говорити про значний вплив на договірні цивільні відносини ситуації із новим коронавірусним захворюванням COVID-19. Фактично призупинений ринок офлайн-послуг зумовив перехід постачальників таких послуг за можливістю в інтернет-середовище. Однак, карантин в Україні зумовив обмеження цивільних прав в сфері договірного права, а механізми захисту суб’єктивних прав в мережі Інтернет потребують доопрацювання та пристосування до умов карантинних заходів.
На підставі аналізу чинного вітчизняного законодавства, аргументовано, що цивільним законодавством передбачено можливість укладення договорів у електронній формі. Визначено, що електронний договір має містити усі істотні умови, закріплені чинним законодавством для такого виду договорів. Договори, укладені в електронній формі, прирівнюються за юридичною силою до правочинів, укладених у письмовій формі.
Електронна форма договору об’єктивується в тій інформації, яка зафіксована у вигляді цифрових даних, включаючи обов’язкові реквізити договору. Воля сторін на укладення електронного договору виражається за допомогою засобів електронного зв’язку.
Законодавцем надано широкий спектр можливостей укладення договорів в Інтернеті, однак чинне законодавство та судова практика з питань захисту прав сторін договірних правовідносин в Інтернеті потребують вдосконалення шляхом закріплення додаткових гарантій дотримання прав сторонами відповідних правовідносин підчас укладення договору в Інтернеті, а також більшої деталізації процесу та способів надання та засвідчення електронних доказів.
З’ясовано, що пропозиція укласти електронний правочин, в тому числі адресована невизначеному колу осіб, повинна включати всі істотні умови, передбачені чинним законодавством України для відповідного виду договору, у відповідності до законодавства України, а також умови, погоджені сторонами правочину. Для споживача розмитість меж таких пропозицій означає втрачену нагоду укладення угоди, адже споживач, натискаючи на відповідну кнопку «Купити», залишається впевненим, що вже придбав товар за вказаною ціною, однак продавцем дана згода використовується для укладення іншої, невигідної покупцю угоди або інших зловживань.
