Дисертація є першою у вітчизняній доктрині цивільного права, цивільного-процесуального та господарського-процесуального права системною роботою з вивчення теоретичних та практичних проблем інституту набуття права власності з судових рішень. Обґрунтовано, що у цивільному законодавстві України існує окремий правовий інститут набуття права власності із судових рішень як первинний спосіб набуття права власності та досліджено цей правовий інститут комплексно, в площині як правових норм цивільного законодавства так і в площині правових норм цивільного процесуального та господарського процесуального права.
Проаналізовано випадки можливого втручання органів державної влади у право інших осіб мирно володіти своїм майном при набутті права власності із судових рішень на предмет правомірності такого втручання, у світлі практики застосування ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод Європейського суду з прав людини та вироблених цим Судом критеріїв такої правомірності. Запропоновано можливі шляхи усунення випадків невиправданого дисбалансу між загальними чи суспільними інтересами та правом окремої особи, зумовленого втручанням органів державної влади у права інших осіб у ході набуття права власності з судових рішень.
Запропоновано запровадити інститут набуття права власності на безхазяйне нерухоме майно власником земельної ділянки, на якій розташоване таке майно, з запровадженням одночасно норм права, які б запобігали фактичному визнанню в такий спосіб права власності на самочинне будівництво та узаконенню самовільно захоплених земельних ділянок. Проаналізовано правовідносини, які стосуються набуття права власності з судових рішень, наведено характерні особливості та ознаки таких правовідносин. Обґрунтовано думку про те, що судове рішення, у випадках, коли воно є єдиним та первинним правовстановлюючим документом, на підставі якого може набуватись право власності на майно, є окремим видом судового рішення про набуття права власності. Запропоновано усунути правову невизначеність, закріплену у ч. 1 ст. 344 ЦК України, у розумінні поняття «чуже майно» та обґрунтовано необхідність забезпечення чіткості і зрозумілості цивільного законодавства у цьому питанні.
До набуття права власності за судовим рішенням з первісних підстав, що й склало основний предмет дослідження віднесено набуття права власності на безхазяйне нерухоме майно (ст. 335 ЦК України), набуття права власності на нерухоме майно за набувальною давністю (ст. 344 ЦК України), визнання права власності за на самочинне будівництво (ст. 376 ЦК України), визнання власником недобудованого нерухомого майна у період з 1 січня 2004 р. по 14 січня 2006 р., якщо суд встановив, що частка робіт, яка не виконана відповідно до проекту, є незначною. У випадках набуття права власності за судовим рішенням з первісних підстав такі судові рішення мають характер правовстановлюючого документа, тобто документа, що підтверджує виникнення речових прав на нерухоме майно. На підставі таких судових рішень проводиться державна реєстрація цих прав. Будь-якого іншого правовстановлюючого документа на майно у особи не існує.
