Дисертацію присвячено комплексному та ґрунтовному дослідженню з урахуванням новітніх досягнень науки трудового права та права соціального забезпечення правового статусу суб’єктів соціальної безпеки України та розробці концептуальних шляхів подальшого розвитку даної сфери.
За результатами дисертаційного дослідження сформульовані авторські положення, які виносяться на захист і містять елементи наукової новизни. Наведено поняття «соціальна безпека», яке розглядається як багатопланове явище, що має проводитися на рівні «загального», «особливого» й «одиничного». У сучасній методології, поширеній на Заході, міцно утвердилася концепція багатофакторного підходу, який включає аналіз впливу на соціальний суб’єкт, явище, процес сукупності факторів економічного, аполітичного, культурно-морального характеру. Водночас є необхідність цілеспрямованого формування методологічних основ цього надзвичайно складного соціально-економічного процесу відповідно до сучасних досягнень науки та потреб практики.
Обґрунтовано, що елементами соціальної безпеки є наступні: 1) стан захищеності й можливості захищати соціальні інтереси різних суб’єктів: окремої особи, суспільства, держави – від впливу зовнішніх та внутрішніх загроз; 2) гарантії юридичного та інституціонального захисту інтересів суб’єктів соціальних відносин від загроз зовнішнього та внутрішнього характеру, що забезпечуються шляхом профілактики соціальних ризиків (небезпек, загроз) та нейтралізації чи мінімізації їх несприятливих або негативних наслідків.
Вказується на те, що нормативно-правове регулювання соціальної безпеки в Україні поділяється на три рівні:
– перший рівень правового регулювання охоплює нормативні акти, дія яких поширюється на всі країни світу. До таких актів можна віднести наступні: Статут Організації Об’єднаних Націй, Статут Міжнародного Суду, Програму гідної праці Міжнародної організації праці, Загальну декларація прав людини;
– другий рівень правового регулювання охоплює нормативні акти, дія яких розповсюджується на регулювання групи країн, між якими укладено відповідні договори співдружності або міждержавні договори. До таких актів можна віднести: Північноатлантичний договір, Маастрихтський договір, Європейську соціальну хартію, Угоду про асоціацію між Україною і ЄС;
– третій рівень правового регулювання охоплює нормативні акти, які діють у межах однієї країни. Зокрема такими актами є наступні: Конституція України, закони України «Про національну безпеку України», «Про принципи внутрішньої i зовнішньої політики», нормативно-правові акти трудового законодавства (Кодекс законів про працю, закони України «Про оплату праці», «Про відпустки», «Про охорону праці» тощо), нормативно-правові акти законодавства України про соціальний захист (закони України «Про прожитковий мінімум», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття», «Про пенсійне забезпечення», «Про загальнообов’язкове державне пенсійне страхування», «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії», «Про загальнообов’язкове державне соціальне страхування» та ін.).
