Дисертацію присвячено дослідженню свідка як суб’єкта кримінального провадження. На підставі аналізу нормативних та доктринальних джерел, слідчої
та судової практики у роботі розглянуті теоретико-методологічні основи, досліджені питання нормативного забезпечення процесуального статусу,
імунітету свідка, забезпечення безпеки цього суб’єкта кримінального провадження, а також особливості участі окремих категорій свідків у
кримінальному провадженні.
На підставі аналізу наукових джерел встановлена відсутність у вітчизняній теорії кримінального процесу монографічних досліджень, присвячених
особливостям реалізації окремих прав, обов’язків, гарантій та відповідальності свідка у кримінальному провадженні. Доведено, що невизначеність окремих
нормативно-правових формулювань негативно впливає на прийняття процесуальних рішень під час досудового розслідування та судового розгляду, а
також забезпечення прав і законних інтересів самого досліджуваного суб’єкта.
Запропоновано власну методологічну програму, до якої включені загальнонаукові, спеціальні і конкретно наукові методи пізнання, які використані
у взаємозв’язку задля забезпечення всебічності, повноти та об’єктивності наукових результатів проведеного дослідження.
На підставі міждисциплінарного підходу досліджені категорії «правове становище», «правове положення», «правовий статус», «процесуальний статус» та
їх співвідношення. На підставі вивчення доктринальних підходів робиться висновок про те, що процесуальний статус є проявом правового положення особи,
яка залучається в якості суб’єкта до кримінального провадження. Дослідження співвідношення процесуального статусу та правового статусу дозволяє
констатувати діалектичний зв'язок між ними.
Запропоновано визначити узагальнену дефініцію правового статусу особи як закріпленого правом фактичного її соціально значущого положення, яке
відображає індивідуальні особливості людини і реальне її положення в системі суспільних відносин, що характеризується юридичним складом і визначає особу
як суб’єкта права. Визначені структурні елементи процесуального статусу свідка, досліджені їх особливості.
Доведено, що для визначення процесуального статусу свідка у кримінальному провадженні необхідна наявність двох підстав: фактичної та
юридичної. До фактичних підстав віднесено фактичні дані, які свідчать про володіння свідком інформацією, яка має значення для кримінального
провадження. Юридичні підстави – це рішення сторони обвинувачення, слідчого судді, суду, щодо виклику особи для давання показань в якості свідка. У контексті
набуття особою процесуального статусу свідка та його реалізації, можливості використання інформації, отриманої від свідка в якості доказів досліджено
питання кримінальної процесуальної правосуб’єктності, складовими елементами якої є правоздатність і дієздатність, які мають специфічний прояв у
кримінальному процесі.
На підставі аналізу наукових джерел, кримінального процесуального законодавства України та зарубіжних держав визначено, що нормативне
визначення свідка, наведене у ч. 1 ст. 65 КПК України є недосконалим, у зв’язку з чим запропонована авторська дефініція поняття «свідок».
Констатується, що малодослідженими у теорії кримінального процесу є категорії «свідок обвинувачення» та «свідок захисту», а кримінальне
процесуальне законодавство України взагалі не містить визначення цих понять.
Розглянуті питання дискредитації свідка та дискредитації показань свідка, вплив зазначених процедур на визнання показань свідка в якості доказів у
кримінальному провадженні.
Окрема увага у дослідженні приділена праву свідка користуватися під час давання показань та участі у проведенні інших процесуальних дій правовою
допомогою адвоката. Визначено, що порядок залучення такого адвоката, його права та обов’язки під час кримінального провадження чітко не визначені КПК
України, що негативно впливає на реалізацію зазначеного права свідком. Надані авторські пропозиції щодо внесення доповнень до кримінального процесуального
законодавства з метою врегулювання питань участі зазначеного суб’єкта у кримінальному провадженні.
Досліджено зарубіжне законодавство щодо участі у кримінальному провадженні свідка, що має право на захист, проаналізована можливість
включення такого учасника до кримінального процесуального законодавства України.
Визначено, що процесуальна відповідальність свідка, як специфічний процесуальний засіб забезпечення кримінальних процесуальних відносин, полягає
у накладенні на порушника грошового стягнення чи застосування приводу, що є самостійним видом юридичної відповідальності. Саме існування в кримінальному
процесуальному праві власних засобів забезпечення кримінальних процесуальних відносин, характер та особливості яких визначаються змістом цих відносин, є
гарантією виконання процесуальних обов’язків.
