Івашко Р. В. Львівська латинська архідієцезія в унійних процесах зі східним християнством у 1410-х – 1460-х роках

Місце духовенства та вірних Львівської архідієцезії та підлеглих львівським архієпископам-митрополитам дієцезій з катедрами у Луцьку, Холмі, Перемишлі, Баї, Кам’янці та Києві у стосунку до східних християн полягало в принципі у захисті та поширенні латинських доктрин віри та обряду в умовах зустрічі культур на руських землях. В цьому ключі латинські прелати організовували ювілейні святкування, антигуситські та антиосманські хрестові походи, здійснювали дипломатичну, інквізиційну та фіскальну служби, проповідували правди віри східним християнам, вочевидь, здійснюючи спроби конверсій, та дбали про костели. Вони мали державну підтримку у Короні Польській та Великому князівстві Литовському у цьому. Загалом, в історії міжконфесійних відносин у Львівській архідієцезії присутні приклади конверсій, толеранції, протистоянь, втрати та збереження церковного майна, міжконфесійного об’єднання шляхти для захисту власних прав, залучення християн до антиосманських хрестових походів для порятунку Константинополя. Імплементація ж церковних уній на найвищому ієрархічному рівні відкривала перспективу встановлення aurea mediocritas – “золотої середини”, – між прозелітизмом, якого дотримувались латинське духовенство архідієцезії, та толеранцією. Важливим досягненням у цьому напрямку став королівський дозвіл Владислава ІІІ на функціонування східних парафій у володіннях Ягеллонів поряд з церковними структурами Латинської Церкви в рамках міжконфесійного порозуміння у Флоренції. При цьому, у стосунку до східних християн, відбувався відхід від назви “схизматики” та звернення до м’якшого означення – християни східного, грецького обряду. Більше того, з огляду на зростання загроз зі сторони осман та Москви, Апостольський Престол здійснив спроби збереження значення катедр східного обряду у Галичі та Києві.