Робота присвячена дослідженню фіксування судового провадження як кримінальної процесуальної гарантії, що має забезпечити дотримання прав і законних інтересів учасників кримінального провадження в перебігу стадії судового провадження.
У роботі узагальнено та методом наукової дедукції виведено поняття фіксування судового провадження, яке може бути використано для потреб сучасного кримінального судочинства.
Досліджено функціональне призначення фіксування судового провадження, визначена його генеральна та спеціальні функції.
На підставі проведеного аналізу констатовано наявність двох самостійних видів фіксування судового провадження – «офіційного» та «неофіційного», визначена їхня роль у забезпеченні дотримання прав та законних інтересів кожної особи в перебігу судового провадження.
Шляхом аналізу складових елементів кримінальних процесуальних правовідносин щодо фіксування судового провадження, вироблено власний науковий підхід до визначення його змісту, відзначено специфічні ознаки кожного елементу складу кримінальних процесуальних відносин щодо фіксування судового провадження.
Науковий і практичний інтерес також становлять форми фіксування судового провадження, ґрунтовний аналіз яких проведено в роботі.
У роботі обґрунтована доцільність запровадження в кримінальний процес України нової форми «офіційного» фіксування судового провадження, а саме стенографування.
Авторкою вперше сформульовані правила фіксування судового провадження, за умови дотримання яких можуть бути реалізовані функції фіксування судового провадження.
У роботі містяться висновки, отримані в результаті дослідження співвідношення фіксування судового провадження з такими основоположними гарантіями, як публічність судового розгляду, право на справедливий судовий розгляд та справедливий суд, розумність строків судового провадження, незалежність та неупередженість суду.
Аргументовано точку зору, що фіксування судового провадження виступає необхідною умовою забезпечення належної правової процедури всього судового провадження, оскільки надає можливість об’єктивно встановити дотримання процесуального алгоритму інших процедур, які відбуваються під час його здійснення.
Звернуто увагу на те, що у співвідношенні з гласністю судового провадження роль фіксування судового провадження залежить від його виду – «офіційного» чи «неофіційного».
Якщо «неофіційне фіксування» може виступати правовим механізмом, закріпленим на законодавчому рівні, за допомогою якого, зокрема, може бути забезпечена гласність конкретного судового провадження, то роль «офіційного фіксування» не може бути обмежена лише визначенням його як складового елементу гласності.
«Офіційне фіксування» судового провадження є гарантією дотримання законності у конкретному кримінальному провадженні, дотримання та забезпечення прав та законних інтересів його учасників, гарантування інших засад кримінального провадження, зокрема, забезпечення обвинуваченому права на захист, змагальності сторін та свободи в поданні ними суду своїх доказів і в доведенні перед судом їхньої переконливості, безпосередності дослідження показань, речей і документів тощо.
Для «неофіційного» фіксування властивою є функція громадського контролю, яка забезпечує відкритість судового провадження як для осіб, які не є учасниками конкретного судового провадження, так і для суспільства в цілому. «Неофіційне» фіксування судового провадження, хоча і не є самостійною засадою кримінального провадження, однак закріплення цього права законодавчо є відображенням таких загальних засад кримінального провадження, як гласність та відкритість (у контексті національного кримінального процесуального законодавства) та публічності (в контексті прецендентної практики Європейського суду з прав людини).
Окрему увагу приділено питанням фіксування судового провадження під час визначення складу суду в конкретному кримінальному провадженні. Така увага обумовлена позицією автора щодо того, що повне фіксування судового провадження починається з моменту реєстрації справи чи матеріалу в канцелярії суду і закінчується оголошенням повного тексту судового рішення останньої інстанції, уповноваженої на його перегляд, і безпосередньо впливає на дотримання вимог Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо того, щоб справа була розглянута «судом, встановленим законом».
Проаналізовано процесуальні правові норми, що регламентують процедуру судового розгляду кримінальних поступків, зроблено висновок про те, що в цьому випадку учасники судового провадження фактично позбавлені права на відвід (самовідвід), що може спричинити порушення вимоги національного закону про «належний склад суду».
Окрема увага приділена дослідженню процесуального статусу секретаря судового засідання в частині його обов’язків щодо фіксування судового провадження.
