Мета дослідження полягала в теоретичному обґрунтуванні та емпіричному вивченні питання використання сміхотерапії у профілактиці та корекції різних стресових станів особистості. Об’єкт дослідження – сміхотерапія як психотерапевтичний напрям. Предмет дослідження – сміхотерапія як спосіб профілактики та корекції різних стресових станів особистості. Гіпотезою дослідження є, по-перше, припущення про те, що визначення провідних умов виникнення, видів та функцій сміху, а також розкриття різних стресових станів та індивідуальних особливостей особистості, може слугувати основою для побудови комплексної програми системи сміхотерапії, для ефективного впливу на зниження небажаних проявлень подібних станів в людини. По-друге, ми допускаємо, що бажаний ефект такої системи можливо досягти при умові здійснення впливу на фізичний, інтелектуальний та емоційний центри, тобто при застосуванні в певному співвідношенні таких технік сміхотерапії, як ігри, відео та медитації, що спрямовані на збалансування динаміки прояву різних ознак радості.Комплексне дослідження особливостей стресових станів особистості включало в себе різні діагностичні методи та проходило у три етапи. На першому етапі проводився відбір надійного та валідного психодіагностичного інструментарію для перевірки його достовірності. На другому етапі здійснювалося дослідження визначення даних щодо рівнів прояву різних стресових станів особистості. На третьому етапі будувалася терапевтична система сміхотерапії орієнтована на профілактику та корекцію стресових станів особистості яка апробувалася у формуючому експеременті.Практичне значення отриманих результатів полягає в розробці комплексної оптимізованої системи сміхотерапії для профілактики та корекції різних стресових станів особистості. Значущість роботи полягає в тому, що питання, розглянуті у ході дослідження, є актуальними не тільки для психологів, а й для спеціалістів допоміжних професій, медиків, реабілітологів, соціологів, вихователів, психологів. Представлена система може бути використана у межах нівелювання стресових станів та для профілактики психоемоційного виснаження. Розроблений опитувальник для визначення самооцінки емоційного прояву сміху, що дає варіації трьох типів сміху – раціонально-емоційного, експресивно-емоційного та збалансованого (гармонійно-емоційного), може застосовуватися у різних сферах та слугувати основою для заключення щодо доцільності та емоційної варіативності сміху особистості. Визначені взаємозв’язок між особливостями емоційного прояву сміху та стресовими станами, адаптивними можливостями та копінг-стратегіями особистості, можуть бути використані при підготовці психологів та психотерапевтів у рамках різних терапевтичних напрямків та галузей психології. Представлено варіант навчальної програми сміхотерапії для спеціалістів допоміжних професій, який розширює знання про метод, вводить у його теоретичні основи та дає можливість перевірити ефект на практичному досвіді.
