Іванов Д. І. Особливості формування зовнішньополітичного курсу британських урядів (1990–2010 рр.)

Актуальність теми дослідження зумовлена необхідністю аналізу зовнішньополітичного курсу Сполученого Королівства Великої Британії та Північної Ірландії як однієї з ключових держав постбіполярного періоду. У демократичній державі політичний консенсус є результатом домовленостей між політичними силами, які представляють інтереси груп виборців. Велика Британія є однією з найстаріших парламентських демократій світу. Вестмінстерська система дозволяє громадянам захищати свої політичні інтереси та сприяла перетворенню Великої Британії на наддержаву в ХІХ ст. У ХХ ст. відбувався закономірний процес зменшення впливу Великої Британії у світовій політиці. Сполучене Королівство почало поступатися за економічними й військовими параметрами Сполученим Штатам Америки. Сполучене Королівство адаптувалося до Ялтинсько-Потсдамської системи, в якій Велика Британія залишалася провідною державою та ключовим союзником США в НАТО. У постіндустріальну епоху Велика Британія вступила лідером Британської Співдружності, постійним членом Ради Безпеки ООН та одним з провідних технологічних, економічних та культурних центрів світу. Після розпаду соціалістичного табору британська держава і надалі брала активну участь у світовій політиці та зберігала статус провідної держави, у якій продовжувалися дискусії щодо питань євроінтеграції та співпраці у сфері колективної безпеки, які вимагали пошуку політичного компромісу. Тема наукового дослідження органічно пов’язана з проблемою формування зовнішньої політики країн ЄС і НАТО у постбіполярний період. Велика Британія, як одна з провідних держав Заходу, відігравала ключову роль у формуванні зовнішньополітичних позицій НАТО та ЄС, корелюючи свої інтереси з іншими країнами євроатлантичного співтовариства. Дослідження особливостей формування британської зовнішньої політики дозволяє краще зрозуміти контекст формування та реалізації зовнішньополітичного курсу європейських країн у межах євроатлантичної системи колективної безпеки. У дисертації проведено порівняльний аналіз політики консервативного кабінету Дж. Мейджора та лейбористських урядів Т. Блера і Г. Брауна. На основі залучення до наукового обігу малодосліджених матеріалів (політичні маніфести британських політичних партій) проаналізовано еволюцію зовнішньополітичних доктрин британських політичних партій. Визначено ієрархію різних напрямків британської зовнішньої політики та їх територіальну спрямованість. На основі аналізу засідань британського парламенту охарактеризовано ключові питання британської зовнішньополітичного дискурсу та їх сприйняття британським істеблішментом. Досліджено ставлення ключових британських політичних сил до проблеми участі Сполученого Королівства у військових інтервенціях в регіональні конфлікти. Розглянуто еволюцію політики Сполученого Королівства щодо країн що розвиваються. Поглиблено наукову інтерпретацію особливостей формування європейського вектору британської зовнішньої політики та цілей та інтересів британської політики щодо країн пострадянського простору та КНР. Уточнено співвідношення внутрішніх та зовнішніх чинників формування зовнішньої політики урядів Сполученого Королівства. Окреслено роль державних інститутів і політичних партій у британському зовнішньополітичному процесі. Визначено характер впливу основних політичних партій та парламентських фракцій на зовнішню політику урядів Сполученого Королівства. Охарактеризовано роль регіональних партій автономних адміністративно-територіальних регіонів Сполученого Королівства у зовнішньополітичному процесі. Дисертація є самостійним дослідженням, у якому викладено авторське бачення специфіки формування британської зовнішньої політики. Представлене дослідження є першою в українській історіографії працею, яка розглядає внутрішньополітичні чинники, що зумовлюють британський зовнішньополітичний курс. Наукове осмислення формування зовнішньої політики Великої Британії щодо ключових проблем міжнародних відносин дає можливість заповнити певну прогалину в історіографії британського зовнішньополітичного процесу, використати напрацьований історичний матеріал, окремі положення та висновки дисертаційного дослідження для підготовки узагальнюючих наукових праць та підручників з новітньої історії країн Європи. Матеріали дисертації можуть використовуватися для розробки нормативних і спеціальних курсів у вищих навчальних закладах з міжнародних відносин та політичної історії зарубіжних країн.