Дисертаційна робота є першою в літературознавстві спробою комплексного дослідження реактуалізації історії у вибраній романній прозі та есеїстиці П. Кіньяра. Мета дослідження полягала у виявленні та характеристиці стратегій реактуалізації історії у романах П. Кіньяра 1980-2000-х років, дія в яких відбувається в минулих історичних епохах. Для реалізації поставленої мети у роботі було окреслено своєрідність осмислення історії у філософському дискурсі Франції другої половини XX ст. і виокремлено специфічні характеристики репрезентації та інтерпретації історії у французькому романі 1980-2000-х років, сформульовані в ключових літературознавчих працях із цієї проблематики. За допомогою представленої філософської та літературознавчої теорії було визначено характерні риси моделі реактуалізації історії, реалізованої у романістиці П. Кіньяра. Такими рисами є, зокрема, метатекстуальність, фрагментарність, жанровий еклектизм, ненадійність та нелінійність оповіді як виразники постмодерністської поетики. При цьому ключовим жанром, у межах якого П. Кіньяр перепрочитує історію, є біофікційний роман. Атрибутивною характеристикою біофікційних романів П. Кіньяра (“Записки на табличках Апроненії Авіції”, “Альбуцій”, “Всі ранки світу”, “Тераса в Римі”) є авторський інтерес до персонажів, забутих великою історією або малозначимих у її контексті. Письменник фокусується на героях, витіснених на периферію історії: у такий спосіб автор артикулює недовіру до традиційної моделі історіографії, центрованої навколо визначних історичних діячів. Конструюючи вигадану історію життя персонажа, автор синтезує її із автофікцією, внаслідок чого протагоністи його творів функціонують як авторські маски. Було доведено, що для дослідження стратегій оперування історією важливе значення має концепція темпоральності П. Кіньяра, висвітлена автором у його есеїстиці – головно у творі «Про давній час». Концепція «давнього часу» ґрунтується на ідеї існування містичного часового проміжку, який пов’язаний із витоками світу і, відтак, передує з’яві людини. На думку автора, відчуття цього часу для митця постає ресурсом для «істинної» творчості. Аналіз інтермедіального модусу романістики П. Кіньяра засвідчив, що як музика, так і піктуральне мистецтво в його романах відіграють функцію медіатора авторської метамови в літературі. Так, через музичні і графічні образи П. Кіньяр ретранслює згадану концепцію «давнього часу», представляючи персональну візію темпоральності ключовою темою мистецьких творів протагоністів романів «Всі ранки світу» та «Тераса в Римі». Дослідження роману «Американська окупація» засвідчило широту спектру історії, до якого звертається П. Кіньяр. У романі представлено як відносно близьку часову перспективу, так і передісторію. Автор зображує період присутності американських баз НАТО на території повоєнної Франції, послідовно критикуючи культуру та світогляд представників «нового світу» з позицій елітистського антиамериканізму, притаманного інтелектуальному дискурсу Франції. У творі прослідковується процес модифікації національної і культурної ідентичності головного персонажа, зумовлений впливом американської культури. Історія повоєнної Франції у романі виявляє себе пронизаною передісторією, яка в авторській оптиці конституює фундаментальний пласт кожної епохи. Рекурентність міфологічного давнього часу в Кіньяровій художній парадигмі є – суголосно з теорією вічного повернення, запропонованою Ж. Дельозом – трансісторичним процесом, рефреном вічності у сьогочассі. Також було доведено, що реактуалізація історії у романістиці П. Кіньяра відбувається, головно, через авторське наділення історії власним смислом. Кіньярова візія кожної окремої епохи постає суб’єктивізованою, інтимізованою та, відповідно, не узгодженою із традиційною історіографією.
