У дисертації вперше в українському літературознавстві представлено
системне дослідження питання межової ідентичності у літературі
українського Ренесансу (кін. ХV–ХVІ ст.); визначено специфіку її художніх
представлень у письменників; осмислено художнє усвідомлення ними
власної національно-етнічної належності. У роботі детально аналізується
поняття “межовості”, “прикордонності” як визначальної риси української
літератури Відродження, яка суттєво вплинула на формування ідейнотематичної парадигми і жанрової системи письменства. Акцентовано увагу
на специфіці реалізації цих понять у літературному доробку письменників.
Визначено основні чинники формування світоглядних систем літературних
діячів кін. XV–XVI ст., до яких зараховано геополітичне розташування,
відсутність власної держави, культурний синкретизм. Зважаючи на
суспільно-політичну ситуацію, визначальну роль мало польсько-українське
пограниччя.
У роботі наголошується на інтеграції української тематики та ідей у
європейський літературний контекст у дискурсі межової ідентичності.
Осмислено ґрунтовні літературознавчі розвідки О. Астаф’єва, П. Білоуса, І.
Голеніщева-Кутузова, О. Зілинського, І. Єрьоміна, Я. Ісаєвича, І. Ісіченка,
П. Кралюка, Б. Кравціва, В. Колосової, В. Литвинова, А. Ніжинець, Д.
Наливайка, В. Нічик, О. Мишанича, Л. Овдійчук, В.Перетца, Р.Радишевського, Л. Савчинської, О. Сліпушко, В. Соболь, А. Содомори, М.
Сулими, М. Трофимука, І. Франка, Д. Чижевського, І. Шевченка, В.
Шевчука, Н. Яковенко, В. Яніва, В. Яременка, П. Яременка та ін., присвячені
дослідженню специфіки літератури українського Відродження. На основі
існуючих історико-літературних розвідок, враховуючи нові відкриття та
проведений у роботі аналіз творів (деяких – мовою оригіналу), здійснено та
подано ґрунтовне тлумачення жанрової та ідейної парадигми літератури кін.
XV–XVI ст. Враховуючи існуючі наукові тематичні напрацювання,
поглиблено і розширено ідеї про особливості національної ідентичності у
тяглості історико-літературної традиції, її вияви в українському
ренесансному письменстві.
На основі філологічного аналізу творів обгрунтовано тезу про те, що
ідентифікація письменників порубіжжя, зокрема українських епохи
Відродження, визначається їх приналежністю до пограничних культур і
літератур (насамперед польсько-українські автори), що знаходить
вираженння у літературній творчості. Після Люблінської унії, інкорпорації
Литви до Польщі, частина українських земель, які входили до складу Литви,
розвивалися під суттєвими впливами європейської культурної парадигми,
що суттєво відрізнялася від середньовічної києворуської традиції з її
відносно ідентичною літературною мовою, єдиним церковним зразком,
релігією та ін.
