У дослідженні порушено питання формування педагогічно-інтерпретаційної майстерності майбутніх викладачів вокалу в закладах вищої музично-педагогічної освіти. Розглянуто й обґрунтовано сутність понять «інтерпретація», «художня інтерпретація», «вокально-педагогічна інтерпретація», «майстерність», «педагогічна майстерність» та «педагогічно-інтерпретаційна майстерність»; визначено специфіку вокальної підготовки музиканта-виконавця та прояву педагогічної майстерності викладача-вокаліста; представлено дефініцію ключового поняття дослідження «педагогічно-інтерпретаційна майстерність викладача вокалу», під якою розуміється цілісна інтегративна властивість, утворена за засадах глибокого засвоєння й інтеграції фахових знань, опанування виконавських і педагогічно-вербальних інтерпретаційних умінь і набуття відповідних особистісних властивостей, зокрема – гнучкості мислення, активного творчого уявлення, готовності до постійного професійного самовдосконалення, які в сукупності закладають підґрунтя здатності переконливо і натхненно переставляти учням власну версію трактування художнього сенсу музичних творів та спонукати до їх поглибленого всебічного аналізу і самостійної інтерпретації вокального репертуару. Представлено структуру інтерпретаційно-педагогічної майстерності майбутніх викладачів вокалу в єдності мотиваційно-персоналізованого, художньо-гностичного, виконавсько-інтерпретаційного, вербально-комунікативного компонентів, а також критерії, показники й ознаки прояву їх оцінювання та рівневі характеристики сформованості досліджуваного феномену: індивідуалізовано-творчий, інтерпретаційно-самостійний, наслідувально-репродуктивний, початково-інфантильний.Обґрунтовано ефективність розбудови методики формування педагогічно-інтерпретаційної майстерності майбутніх викладачів вокалу на засадах семіотично-герменевтичного, компаративно-стильового, суб’єктно-комунікативного, особистісно-творчого підходів. З урахуванням означеного, в роботі обґрунтовано педагогічні умови сприяння формуванню інтерпретаційно-педагогічної майстерності майбутніх викладачів вокалу, а саме: спонукання до реалізації соціокультурної місії майбутньої професійної діяльності та її здійснення на засадах актуалізації особистого покликання; надання інноваційного імпульсу контенту вокально-фахових дисциплін шляхом упровадження ефективних сучасних методів і технологій; набуття досвіду створення й реалізації інтерпретаційної моделі вокальних творів та її екстраполяції на вокально-педагогічну практику. Дослідна частина дослідження охоплювала організаційно-констатувальну і формувально-експериментальну роботу. Дані, отримані в процесі констатувальної діагностики, дозволили визначити рівні сформованості досліджуваного конструкту, а саме – найвищий – індивідуалізовано-творчий, а також самостійно-інтерпретаційний, наслідувально-репродуктивний і початково-інфантильний рівні та встановити, що переважна кількість здобувачів на початку експериментальної роботи знаходилася на наслідувально-репродуктивному і початково-інфантильному рівнях. Формувальний експеримент здійснювався за ціннісно-орієнтаційним, освітньо-накопичувальним та герменевтично-педагогічним етапами. У дослідженні подано зміст формувального експерименту та методи, застосовані на кожному з його етапів.
