Дисертація репрезентує перше в українському літературознавстві дослідження метажанрової природи університетського роману. У дисертації на матеріалі творів знакових представників університетської прози (Р. Мерль, Дж. Вільямс, З. Сміт, Г. Мартінес, І. Нечуй-Левицький, Д. Березіна, О. Мігель) досліджено жанр університетського роману (campus novel).
Жанрова матриця університетського роману, інтегруючи в собі елементи різних жанрів та мистецьких форм, продукує складний текстуальний конструкт, що відображає культурний контекст та реалії сьогодення. Крім того, жанр університетського роману слугує своєрідною платформою для висвітлення злободенних освітніх, культурних, політичних, соціальних, психологічних, гендерних, особистісних проблем. Сатира як одна зі стрижневих атрибутивних ознак університетського роману, їдке негативне зображення академічного осередку та його обивателів, як правило, резонує із власним досвідом реципієнта, гарантуючи популярність цьому жанрові. Формуючись відповідно до сучасних епістемологічних вимог і запитів читачів та пройшовши градаційні етапи жанрової еволюції, університетський роман зумів розширити коло адресатів і стати популярним за межами свого автентичного топосу. Завдяки відповідній жанровій синтетичній природі він виявляє здатність до генологічних метаморфоз. Позаяк ідеться здебільшого про постмодерністські тексти, університетський роман синтезує кілька жанрових матриць, що значно розширює рамки освітянської тематики, інкорпоруючи як загальнозначущі вишівські етичні засади (прищеплення високоморальних цінностей, розширення світогляду, дотримання зразкового способу «визрівання» самодостатніх особистостей), так і гострі соціально-політичні, історичні, культурологічні та моральні проблеми. Розгляд такої жанрової імплікації на прикладі усталених і взаємодоповнюваних жанрів історичного, (квазі-)біографічного, мелодраматичного, сімейного, генераційного, соціально-психологічного, детективного романів та роману-фентезі із жанром campus novel дало можливість ґрунтовно простежити закономірності формування метажанрових конструктів та їхнього функціонування на проблемно-тематичному та жанрово-стильовому рівнях тексту.
Висновуємо, що університетський роман становить собою метажанр, центрований темою, специфічним хронотопом та персоносферою, іронічним наративом, тенденцією до синтезу форм і різних мов культури. Окреслені стратегії сприяють постійному оновленню жанрової матриці, що доводитьпотенціал метажанру, уможливлюючі подальші дослідження мистецтва слова в умовах зміни культурних та естетичних парадигм.
