У дисертації здійснено теоретичне узагальнення й вирішення наукового завдання, що полягає у визначенні теоретико-прикладних засад адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури України та формуванні напрямів удосконалення у цій сфері.
Встановлено, що адвокатура є самостійним самоврядним інститутом правової системи, який обстоює публічні й приватні інтереси. Відносини, пов’язані з функціонуванням адвокатури, регулюються сукупністю правових норм різної галузевої належності (потребують комплексного правового регулювання нормами таких галузей права як конституційне, адміністративне, кримінальне, цивільне, господарське, процесуальне, міжнародне). Адвокатура як самоврядний інститут правової системи об’єднує адвокатів у межах організаційних форм адвокатської діяльності й адвокатського самоврядування для забезпечення якісних стандартів надання професійної правничої допомоги.
Охарактеризовано генезис реформування адвокатури України та визначено періодизацію реформування адвокатури на території України.
Адміністративно-правове забезпечення реформи адвокатури визначено як діяльність уповноважених державою суб’єктів, яка спрямована на запровадження системного підходу до удосконалення інституту адвокатури в Україні. Змістом адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури є мета, суб’єкт, об’єкт та засоби її здійснення. Метою адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури є створення ефективної моделі інституту адвокатури в Україні. Об’єктом адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури є нормативно-правові акти, що регулюють відносини у сфері організації та діяльності адвокатури України. Суб’єктом адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури є уповноважені державою компетентні інституції. Засоби здійснення адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури – це організаційно-правові заходи, що забезпечують досягнення мети адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури.
Під суб’єктами aдмiнicтpaтивно-пpaвового забезпечення здійснення реформи адвокатури України запропоновано розуміти інституції (органи державної влади, державні установи, органи місцевого caмовpядувaння, адвокатура в особі органів адвокатського самоврядування, громадські організації, міжнародні організації), діяльність яких пов’язана з реформуванням адвокатури.
Під взаємодією органів публічної влади та адвокатури запропоновано розуміти узгоджену та скоординовану діяльність щодо спільного вирішення завдань у сфері забезпечення прав, свобод і законних інтересів фізичних та юридичних осіб. Напрямами взаємодії органів публічної влади та адвокатури визначено: 1) участь у обговоренні проектів законів у сфері адвокатури та адвокатської діяльності та захисту прав, свобод і законних інтересів людини; 2) співпраця у сфері захисту прав, свобод і законних інтересів людини в залежності від компетенції конкретного органу публічної влади; 3) участь у попередженні порушення прав, свобод і законних інтересів людини; 4) участь у формуванні органів публічної влади.
Проаналізовано організаційно-правові засади діяльності та реформування адвокатури в зарубіжних країнах. Диференційовано напрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури України на: інституційний, компетентнісний, змістовний, матеріальний. Констатовано, що напрями та піднапрями вдосконалення адміністративно-правового забезпечення реформи адвокатури України доцільно передбачити у спільно розробленому адвокатурою та органами публічної влади документі (Концепція реформи адвокатури України), який буде затверджений Указом Президента України. Їх реалізація сприятиме створенню оптимальної та ефективної моделі адвокатури України.
