Коляденко Д. І. Значення маркерів запалення, інтерлейкіну-10 та специфічних аутоантитіл для оцінки активності і прогнозування перебігу системного червоного вовчака

Дисертаційна робота присвячена удосконаленню оцінки активності, діагностики органних уражень та прогнозування відповіді на лікування системного червоного вовчака (СЧВ) на основі комплексного вивчення традиційних і додаткових маркерів запалення, інтерлейкіну-10 (ІЛ-10) та спектру специфічних аутоантитіл, їх взаємозв’язку з клініко-лабораторними особливостями захворювання. Дослідження складалось з ретроспективної та проспективної частин. У ретроспективній описовій частині (197 хворих) оцінювали клінічне значення традиційних лабораторних параметрів – маркерів запалення (швидкість осідання еритроцитів (ШОЕ), С- реактивний білок (СРБ)) та характерних для СЧВ аутоантитіл. Проспективне дослідження включало такі етапи: первинне звернення (138 хворих) і візит спостереження (101 пацієнт) через 2-12 місяців, на якому оцінювали зміну активності СЧВ і досягнення мети лікування. Крім того, у 79 хворих на СЧВ та 17 практично здорових осіб відповідного віку та статі (для отримання нормативних значень) під час первинного звернення визначали сироваткові рівні додаткових лабораторних показників запального синдрому – високочутливого СРБ (вчСРБ), інтерлейкіну-6 (ІЛ-6), ІЛ-10, антитіл (АТ) до СРБ (АТ-СРБ), а також прокальцитоніну та пресепсину. Серед загальної когорти хворих на СЧВ було значно більше жінок (88%). Вік хворих на час обстеження становив 37 (26-49) років, на момент дебюту СЧВ – 28 (20- 40) років. Низька активність СЧВ (індекс SLEDAI-2K ≤4 балів) спостерігалась у 21% хворих, помірна активність (SLEDAI-2K 5-10 балів) – у 33%, висока активність (SLEDAI-2K >10 балів) – у 46% хворих. Медіанне значення індексу SLEDAI-2K становило 10 (6-16) балів, індексу ушкодження SLICC/ACR DI – 1 (0-2) бал. Спектр клінічної картини в обстеженій когорті відповідав загальновідомим проявам захворювання. На момент включення в дослідження 60% хворих отримували пероральні глюкокортикоїди (ГК), 55% – амінохінолінові препарати, 10% – інші імуносупресивні препарати. Середня добова доза ГК по пероральному преднізолону на час обстеження складала 10 (10-15) мг. За клініко-лабораторними характеристиками групи хворих з ретроспективного та проспективного дослідження були переважно співставними.