Ухач Ю. Д. АНЕСТЕЗІОЛОГІЧНЕ ЗАБЕЗПЕЧЕННЯ ПАЦІЄНТІВ З ВОГНЕПАЛЬНИМИ ПОРАНЕННЯМИ ГОЛОВИ ПІД ЧАС АЕРОМЕДИЧНОЇ ЕВАКУАЦІЇ

У дисертаційній роботі представлено теоретичне обґрунтування результатів клінічної науково-дослідницької роботи та практичні рекомендації щодо вирішення сучасної проблеми військової анестезіології, а саме прогнозування оптимального анестезіологічного супроводу з метою попередження виникнення потенційних ризиків та ускладнень у постраждалих з проникаючими пораненнями голови під час аеромедичної евакуації. За результатами дослідження встановлено, що на етапі госпіталізації 17,5% постраждалих групи ЧМП, 16,7% постраждалих групи ЧМП+МВП та 23,1% постраждалих групи МВП потребували вазопресорної підтримки. Не було виявлено достовірної різниці в потребі в вазопресорах між досліджуваними групами постраждалих (p>0.05). Потреба в проведенні ШВЛ на етапі госпіталізації становила 85% у постраждалих групи ЧМП, 96,7% у групі ЧМП+МВП та 53,8% у групі МВП. У групі постраждалих з поєднаними проникаючими черепно-мозковими та торако-абдомінальними пораненнями спостерігалася значно вища потреба в проведенні ШВЛ (96,7%). Також, за результатами проведеного дослідження було встановлено, що в досліджуваних групах постраждалих спостерігалася значна потреба в медикаментозній седації. Постраждалі з групи ЧМП мали вищий середній рівень гемоглобіну порівняно з постраждалими з групою ЧМП+МВП та МВП. Різниця у рівні гемоглобіну була статистично значущою між групами ЧМП та ЧМП+МВП, а також між групами ЧМП та МВП. Показник ШІ у постраждалих з групою ЧМП склав 0.7 (діапазон 0.60–0.80), у групі ЧМП+МВП – 0.8 (діапазон 0.73–0.91), а в групі МВП – 0.885 (діапазон 0.72–1.12). Було виявлено статистично значущу різницю між групами ЧМП та МВП (p<0.05), а також між групами ЧМП та ЧМП+МВП (p<0.05). Отримані в результати дослідження вказують на менший об’єм крововтрати у поранених групи ЧМП, а також значно меншу потребу у транфсузійній терапії на етапі стабілізації. Вищий об’єм крововтрати у постраждалих групи ЧМП+МВП може бути додатковим ускладнюючим фактором перебігу ЧМТ. Встановлено, що в результаті проведених заходів щодо стабілізації постраждалих із проникаючими пораненнями голови вдалося покращити показники САТ групі ЧМП у середньому на 8.3% (95% ВІ 4.2% – 12.5%), у групі ЧМП+МВП 6.6% (95% ВІ 3.0% – 11.4%) та 8% (95% ВІ 3.7% – 12.3%) від початкового медіанного рівня у групі ЧМП. було виявлено зниження ШІ (p<0.001) в групі ЧМП у середньому на 17.0% (95% ВІ 11.1% – 24.4%), у постраждалих групи ЧМП+МВП на 25.4% (95% ВІ 21.3% – 34.6%) та на 28.8% (95% ВІ 20.3% – 39.0%) у групі МВП від початкового медіанного рівня. При побудові діаграми розмаху у постраждалих досліджуваних груп на етапах дослідження, нами також спостерігалося зменшення розмаху значень показників САТ та ШІ шляхом їхнього більш щільного групування на етапі підготовки до АМЕ. Під час порівняння показників гемодинаміки на етапах АМЕ було виявлено статистично достовірне підвищення значень показників ЧСС а також зниження АТс, АТд та САТ на 2 етапі дослідження (зліт) які статистично значуще відрізнялися від значень цих показників на наземному етапі евакуації (1 етап). У постраждалих із поєднаними проникаючими черепно-мозковими пораненнями та торако-абдомінальними пораненнями (ЧМП+МВП) показники САТ характеризувалися більш виразною варіабельністю протягом перших 40 хв. АМЕ відносно наземного етапу дослідження. В результатів проведених заходів ІТ на борту транспортного судна після 40 хв польоту та перед посадкою на вертолітний майданчик вдалося досягти показників САТ, які статистично не відрізнялися від наземного етапу евакуації. Отримані результати дослідження слід враховувати під час прогнозування розвитку змін гемодинаміки у постраждалих із подібними типами бойових поранень. Побудована шкала оцінки безпеки аеромедичної евакуації (АМЕ) на основі зібраної інформації про минулі випадки евакуацій на етапі стабілізації постраждалих та прийняття рішень про евакуацію на вищі рівні медичного забезпечення дозволяє ідентифікувати потенційні ризики та проблеми, що можуть виникати. Це дозволяє виявити недоліки в оцінці стану постраждалих з бойовою травмою та вдосконалити процес їх стабілізації перед проведенням АМЕ, забезпечуючи максимальний рівень безпеки для пацієнтів. Зазначений підхід може сприяти покращенню якості медичної допомоги та зменшенню можливих ризиків під час авіаційних евакуацій постраждалих військовослужбовців із проникаючими пораненнями голови.