Мета роботи полягала в дослідженні особливостей обміну сечової кислоти у хворих на цукровий діабет 2 типу в залежності від фенотипів ожиріння на тлі терапії дапагліфлозином. Обстежено 165 хворих на ЦД 2 типу (71 жінка та 94 чоловіки, віком від 32 до 82 років, тривалість ЦД від 1 до 32 років), без суттєвих порушень ниркової функції та важких ССЗ, середній рівень HbA1c 8,95±1,99% на тлі попереднього лікування. Створено групи пацієнтів: 1– без ожиріння (без ожиріння та з надмірною масою тіла, ІМТ < 30 кг/м2; n = 72, ж/ч = 33/39); 2 – з встановленим ожирінням (ІМТ ≥ 30 кг/м2; n = 93, ж/ч = 38/55). У межах кожної групи вперше було виділено підгрупи з нормальним (ВЖ < 12 од; n = 44/26 у групах 1 і 2) та з підвищеним (ВЖ ≥ 12 од; n = 28/67, відповідно по групах) рівнями вісцерального жиру, який визначався за допомогою методу біоімпедансу. Проаналізовано особливості показників антропометрії та композиції тіла (за методом біоімпедансу), а також характеристики вуглеводного обміну, ліпідного спектру сироватки крові, обміну сечової кислоти та гормональні показники, а саме рівні інсуліну та гормонів кори наднирникових залоз (ГКН): кортизолу та ДГЕА-С у відповідних підгрупах пацієнтів. Обговорення і висновки. Фенотип без ожиріння, особливо субфенотип з нормальним рівнем ВЖ супроводжувався нижчими рівнями урикемії, порівняно з особами з ожирінням, завдяки меншій реабсорбції уратів, за умов нижчих середніх концентрацій інсуліну, рівнів ВЖ та % загального жиру, що характеризує переважно катаболічний тип метаболізму. В групі без ожиріння виявлено підвищені показники кліренсу та фракційної екскреції уратів, які, можливо, пов'язані з компенсаторним посиленням елімінації СК в ниркових канальцях. Найвищі значення ГГФРТ у даній групі вказують на відносний дефіцит анаболічного шляху реутилізації. При фенотипі ожиріння зафіксовано вищі рівні урикемії, знижені показники елімінації СК (висока реабсорбція) та вищі показники реутилізації уратів (знижене значення ГГФРТ), що асоціювалось підвищенням показників об’єму талії, товщини шкірної складки, рівнів вісцерального жиру. Перелічені ознаки вказують на переважно анаболічний тип метаболізму при ожирінні, який характеризується посиленням ліпогенезу з накопиченням ліпідів у жировій тканині та посиленням синтезу пуринів de novo під впливом високих концентрацій інсуліну. Високий рівень інсуліну також чинить гіпоурикозуричний ефект за рахунок впливу на експресію транспортерів уратів. У пацієнтів без ожиріння більша деградація пуринів та ліполіз можуть бути зумовлені виявленими підвищеним рівнем кортизолу та зниженим – ДГЕА-С, тобто збільшенням відношення кортизол/ДГЕА-С у порівнянні з пацієнтами з ожирінням. Відносно високі рівні кортизолу в групі без ожиріння можна пов’язати із зафіксованою вищою активністю ферменту 11β- гідроксистероїддегідрогенази (11β-ГСД). В осіб з ожирінням переважання анаболічних процесів може бути пов'язано з відносно високими рівнями анаболічних гормонів (інсуліну та ДГЕА-С) та нижчим рівнем кортизолу. Подібні зміни визначалися і у жінок. Другим етапом було дослідження ефективності дапагліфлозину у корекції виявлених порушень у пацієнтів з різними фенотипами. В осіб без ожиріння та з ожирінням після довгострокової терапії іНЗКТГ2 (12 місяців), поряд із поліпшенням глікемічного контролю та зниженням ІМТ, зафіксовано зменшення відсоткового вмісту жиру та паралельне збільшення гідратації, збільшення м’язової маси та покращання оцінки тілобудови і скелетно- вісцерального індексу у всіх підгруп пацієнтів з загальним та/або вісцеральним ожирінням. У підгрупі з високим ВЖ без загального ожиріння виявлено достовірне зниження ТГ та ХС-ЛПНЩ. Після лікування відзначено зниження рівнів урикемії в порівнянні з початковими значеннями у групі пацієнтів з загальним ожирінням. При цьому спостерігалось підвищення кліренсу СК у всіх підгрупах пацієнтів та фракційної екскреції СК у підгрупах з підвищеним ВЖ, без суттєвих змін швидкості клубочкової фільтрації ендогенного креатиніну. Дані зміни свідчать про зниження ниркової реабсорбції СК у проксимальних канальцях в усіх підгрупах. Показано, що терапія іНЗКТГ2 сприяла нормалізації балансу ГКН. Виявлено різницю у клінічному ефекті терапії іНЗКТГ2 на співвідношення концентрації кортизолу і ДГЕА-С між групами пацієнтів із фенотипом без ожиріння та з ожирінням через 12 місяців лікування іНЗКТГ2. У пацієнтів без ожиріння з переважанням катаболічного метаболізму терапія дапагліфлозином сприяла підвищенню рівня ДГЕА-С та підвищенню відношення кортизол/ДГЕА-С. Результати підтверджують доцільність застосування терапії іНЗКТГ2 та її ефективність щодо оптимізації морфо-метаболічних характеристик у пацієнтів з ЦД 2 типу з різними фенотипами.
Ключові слова: цукровий діабет, ожиріння, метаболічний синдром, композиція тіла, обмін сечової кислоти, ліпідний спектр, інсулін, кортизол, дегідроепіандростерон, НЗКТГ2, дапагліфлозин, діагностика, індивідуальний підхід, серцево-судинні захворювання, глікований гемоглобін, фенотип, фармакотерапія
