В дисертації здійснено культурологічний аналіз народного
танцювального мистецтва Волині в контексті крос-культурної взаємодії на
основі міждисциплінарної методологічної стратегії. Вибір теми і
методологічних орієнтирів дослідження обумовлено тим, що в контексті
суперечливого впливу глобалізації на соціокультурні процеси актуалізується
вивчення сучасних трансформацій традиційної культури, шляхів її
збереження та нових форм співвіднесення традиції і новацій в умовах
інтенсивних міжкультурних контактів. Потребує переосмислення
методологія аналізу міжкультурної взаємодії, зокрема в народному
танцювальному мистецтві. Оскільки така взаємодія найбільш інтенсивно
проявляється в просторі культурного пограниччя, зростає науковий інтерес
до феномену фронтиру, в якому співіснують суперечливі тенденції
взаємотяжіння та взаємовідштовхування культурних традицій.
Методологічною основою дисертації є теоретичні підходи культурної
антропології Ф. Боаса, М. Мід, Р. Бенедикт, К. Леві-Строса та ін.;
етнокультурної антропології танцю Г. Курат, Дж. Кеаліінохомоку, А. Ройс,
С. Янгермен та ін.; хореології та етнохореології – наукові доробки подружжя
Р. та Дж. Бенеш, Р. Лабана, Т. Новака та ін., а також українських дослідників
В. Верховинця, В. Авраменка, Р. Гарасимчука, А. Гуменюка, К. Василенка,
Ю. Станішевського, О. Чепалова, О. Маншиліна, Д. Шарикова, І. Мостової,
Н. Марусик, Л. Щур та ін. Важливе методологічне значення для нашого
дослідження мають концепція архетипів К. Ґ. Юнґа й розроблена на її основі
теорія культурних архетипів С. Кримського, а також концептуальні моделі культурологічної регіоніки В. Личковаха. Аналіз комунікативної природи
танцювального мистецтва ґрунтується на теоріях міжкультурній взаємодії та
крос-культурної комунікації, розроблених Е. Холлом, Г. Хофстеде,
Дж. Мердоком, Д. Уайтом, Н. Луманом. Висвітлюючи комунікативний
потенціал танцювального мистецтва, ми застосовували семіотичний підхід.
Наукова новизна результатів дослідження полягає в тому, що уперше
розвиток народного танцювального мистецтва Волині проаналізовано в
контексті крос-культурної взаємодії на основі синтезу культурноантропологічного, хореологічного та етнокультурологічного підходів;
обґрунтовано, що етнокультурологія танцю може стати теоретикометодологічним підґрунтям міждисциплінарного синтезу наукових традицій
європейської школи етнохореології, з одного боку, й американської наукової
школи культурно-антропологічних досліджень, з другого. Поглиблено аналіз
танцю як соціокультурного феномену, доповнено і систематизовано наукову
та джерельну базу дослідження народного танцювального мистецтва Волині.
Отримали подальший розвиток: експлікація понять «міжкультурна
взаємодія», «крос-культурні впливи», «культурний код»; культурологічний
та етнохореологічний аспекти теорії культурного пограниччя (фронтиру);
семіотичний підхід до вивчення танцю як комунікативного процесу.
Визначено, що системне вивчення крос-культурних впливів у розвитку
народного танцювального мистецтва має ґрунтуватися на міждисциплінарній
методологічній стратегії. Оптимальною формою такого синтезу може стати
етнокультурологія, яка спрямовує на вивчення світоглядних орієнтирів і
ментальних особливостей певного етносу, на розгляд локальних мистецьких
явищ у ширшому соціокультурному контексті. Її міждисциплінарний
характер уможливлює інтеграцію різноманітних науково-дослідницьких
підходів до вивчення етнічної та регіональної специфіки танцювального
мистецтва, його стильових і лексичних особливостей, а також дає змогу
виявити й дослідити чинники, що зумовили динаміку хореографічних
традицій і новацій.
