Дисертація, присвячена вирішенню актуального завдання покращенню
результатів хірургічного лікування пацієнтів з післяопераційними
вентральними грижами гігантських розмірів шляхом оптимізації вибору
методики роз’єднання анатомічних компонентів черевної стінки у поєднанні з
алопластикою та розробці і впровадженню алгоритму вибору методики на
основі показників внутрішньочеревного тиску визначеного під час операції.
Впровадження в хірургічне лікування післяопераційних вентральних
гриж (ПВГ) живота гігантських розмірів методик роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки у поєднанні з алопластикою значно покращило
як безпосередні, так і віддалені результати лікування. Застосування сітчастого
імплантату, як фактора, що достовірно знижує ризик розвитку рецидиву грижі
у порівнянні з застарілими аутопластичними техніками не викликає сумнівів
у жодного хірурга.Основним принципом, на якому грунтуються більшість
сучасних технік хірургічного лікування післяопераійних вентральних гриж є
мінімізація ступеня натягу при відновленні черевної стінки, тобто мінімальне
зменшення обсягу черевної порожнини. Методики роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки у поєднанні з алопластикою при ПВГ гігантських
розмірів з одного боку забезпечують створення оптимального об’єму черевної
порожнини та зменшують вірогідність виникнення інтраабдомінальної
гіпертензії, а з іншого - за рахунок максимально широкого перекриття м’язовоапоневротичних тканин черевної стінки сітчастим імплантатом зменшують
ймовірність рецидивування ПВГ.
3
Однак, у частини хворих, результати лікування залишаються
незадовільними через неадекватний вибір методики роз’єднання анатомічних
компонентів черевної стінки, через невірно підібрану методику алопластики
та значний розвиток післяопераційних місцевих та загальних ускладнень .
За даними авторів, серед місцевих ранових ускладнень частота сером
складає -30,8–60,4 %, гнійне запалення післяопераційної рани – 1,5–4,8 %,
нориці черевної стінки – 1,2-3 %, хронічний післяопераційний біль – 4,5–6 %,
рецидиви ПВГ гігантських розмірі – 10–25 %.
Серед загальних ускладнень, зокрема при ПВГ гігантських розмірів,
домінуючим є виникнення інтраабдомінальної гіпертензії - 25-60 %.
Виникнення інтраабдомінальної гіперетензії ІІІ та IV ступенів, зокрема з
внутрішньочеревним тиском більше 20 мм.рт.ст. у післяопераційному періоді
може призводити до абдомінального компартмент синдрому, що складає -2,4-
6,8 %. В таких випадках це ускладнення може загрожувати життю пацієнта у
зв’язку з поліорганною недостатністю та вимагає виконання невідкладної
декомпресивної релапаротомії. Летальність при хірургічному лікуванні ПВГ
гігантських розмірів залишається в межах 1,2-3,4%.
Наявність великої кількості рецидивів, післяопераційних загальних та
місцевих ускладнень означають, що питання вибору методики операції при
лікуванні післяопераційних вентральних гриж гігантських розмірів далеке до
вирішення та спонукає нас до пошуків спеціальної методики закриття
гігантського дефекту черевної стінки, яка б не супроводжувалася значним
натягом тканин та не підвищувала внутрішньочеревний тиск (ВЧТ). Саме
тому, на наш погляд, диференційований підхід до вибору методики
роз’єднання анатомічних компонентів черевної стінки у поєднанні з
алопластикою на основі моніторингу внутрішньочеревного тиску буде
сприяти зменшенню вірогідності інтраабдомінальної гіпертензії, а
удосконалення задньої методики роз’єднання анатомічних компонентів
черевної стінки transversus abdominis muscle release ( TAR) шляхом поєднання
з інтраабдомінальною алопластикою (IPOM) буде зменшувати натяг тканин,
4
створювати оптимальний об’єм черевної порожнини та покращить результати
лікування ПВГ гігантських розмірів. Для досягнення поставленої мети були
сформульовані наступні завдання: вивчити причини незадовільних
результатів хірургічного лікування та виникнення місцевих і загальних
ускладнень при герніопластиці післяопераційних вентральних гриж
гігантських розмірів; дослідити параметри внутрішньочеревного тиску на
різних етапах лікування післяопераційних вентральних гриж гігантських
розмірів з використанням методики роз’єднання анатомічних компонентів
черевної стінки; обґрунтувати вибір задньої методики роз’єднання
анатомічних компонентів черевної стінки при післяопераційних вентральних
грижах гігантських розмірів; розробити алгоритм хірургічного лікування
післяопераційних вентральних гриж гігантських розмірів з використанням
задніх методик роз’єднання анатомічних компонентів черевної стінки у
поєднанні з алопластикою; оцінити ефективність хірургічного лікування
післяопераційних вентральних гриж гігантських розмірів з використанням
розробленого алгоритму та порівняти її з традиційними методиками.
Для виконання поставлених завдань проведено клінічне дослідження на
базі кафедри хірургії і проктології у хірургічному відділенні КНП
«КМКЛ№5» та Українському центрі гриж живота з 2012 по 2021 роки.
