Опрелянська А. О. Міфологема «андрогінність» в українській чарівній казці

Беручи віддалено початок у структуралізмі, який розглядав чарівну казку з погляду персонажної системи, ґендерне казкознавство зароджується у 1970-хх та ставить перед собою принципово нові питання. Структурний підхід не мав на меті встановити ґендерні особливості чи класифікувати персонажів та їх особливості за ґендером. Втім, саме структуралізм розпочинає розгляд чоловічої, жіночої та нейтральної казки. Хоча й останні два типи перебували на периферії дослідження тривалий час, із 1970-хх років ситуація змінюється, і такі дослідники як Еллі Кьонгас-Маранда, Бенгт Хольбек, Ізабель Кардігос, Крістіна Бакхілега, Кей Стоун та інші змінили напрям казкознавчих студій. Вони концентруються на жіночих персонажах, розглядають нейтральну казку, а також порушують ряд істотно нових питань, пов’язаних як із ґендерною репрезентацією персонажної системи, так і з проблематизацією ґендеру як такого, ґендерної репрезентації та стереотипізації у чарівних казках. Це дослідження пропонує поглянути на українську чарівну казку через призму ґендерного казкознавства та комбінує цей дискурс із структурноритуальним підходом. У дослідженні виділяємо категорію андрогінності як ґендерно-функціональну категорію. Оскільки чарівна казка містить у собі залишки ритуалів та часто ілюструє обряди переходу, особлива вага у дослідженні приділяється категорії лімінальності як маркеру андрогінності. Лімінальність співіснує із сакральним, і в контексті цього дослідження сакральне дорівнює лімінальному.