Дисертаційна робота є першим у вітчизняній науці міжнародного права дослідженням, яке присвячене комплексному розкриттю теоретичних і практичних питань щодо правового регулювання захисту культурних цінностей у праві Європейського Союзу, становлення та генези права ЄС у сфері захисту культурних цінностей,особливостей розподілу повноважень ЄС і держав-членів, правових механізмів захисту культурних цінностей у праві ЄС, а також особливостей співробітництва України та ЄС у цій сфері та наближення національного законодавства до acquis ЄС.
У роботі з’ясовано, що у юридичній доктрині не представлено єдиної позиції щодо визначення поняття «культурні цінності» та його кваліфікуючих ознак. Це пов’язано передусім із складністю визначення його змістовних складових (понять «культура» та «цінність»), які є мультидискурсивними і можуть набувати різного змістовного наповнення залежно від наукового напрямку, в якому ці терміни вживається. Зауважується, що поняття «культурні цінності» не можна розглядати у відриві від поняття «культура», його змісту, адже відображенням останньої й стають відповідні матеріальні та нематеріальні явища, наявність яких є свідченням національної ідентифікації, особливостей культурного розвитку певного народу або їх представників, рівня розвитку суспільства в цілому.
Звертається увага, що у міжнародних документах немає єдиного визначення поняття культурних цінностей. Термін «культурні цінності» та його еквіваленти в автентичній редакції міжнародних договорів іноземними мовами може набувати різного змістовного наповнення залежно від мети та цілей конкретного міжнародного акту. Відтак при імплементації міжнародно-правових зобов’язань у національне законодавство необхідно враховувати зміст поняття культурних цінностей у рамках конкретного міжнародного договору, аби забезпечити його добросовісне виконання на національному рівні.
Акцентовано увагу на тому, що у межах Спільного (внутрішнього) ринку ЄС культурні цінності можуть бути предметом торговельних операцій, на які поширюється свобода руху товарів. Водночас щодо них застосовується особливий правовий режим регулювання, який визначається дією спеціальних умов, що передбачені Регламентом 116/2009 про експорт культурних цінностей та Регламентом 2019/880 про розміщення та імпорт культурних цінностей. Статус культурних цінностей як «національних скарбів» визначається державою-членом на основі національного законодавства та/або адміністративних процедур (за рішення компетентного національного органу) лише щодо тих предметів з-поміж культурних цінностей, які становлять особливе значення для національної культурної спадщини, та мають виняткову мистецьку, історичну або археологічну цінність». Юридичним наслідком визнання такого статусу є застосування обмежень і заборон на імпорт, експорт або транзит таких товарів у межах внутрішнього ринку ЄС на підставі ст. 36 ДФЄС.
Досліджено еволюцію правового регулювання захисту культурних цінностей у праві Європейських співтовариств і праві ЄС, яка свідчить про поступове розширення компетенції Європейського Союзу у цій сфері. Продемонстровано, що захист культурних цінностей у праві Співтовариств почав формуватися у контексті розбудови Спільного ринку як національний протекційний механізм забезпечення охорони національної культурної спадщини їхніх держав-членів в умовах дії принципу свободи руху товарів. Міжнародно-правові акти заклали правове підґрунтя для формування правового режиму захисту культурних цінностей на рівні права Європейського Союзу із набранням чинності Маастрихтського договору 1992 р.Маастрихтський договір уперше в історії європейської інтеграції формалізував співпрацю держав-членів із питань захисту культурних цінностей у рамках Європейського Союзу, надав наскрізного значення сфери культури у контексті усіх інших політик ЄС, а також став основою для прийняття нормативних актів, необхідних для досягнення його мети та цілей щодо збереження загальноєвропейської культурної спадщини. Звертається увага, що Лісабонський договір 2007 р. визначив правові основи комплексного механізму захисту культурних цінностей у праві ЄС, у рамках якого значно більше уваги почало приділятися проблематиці захисту культурних цінностей від протиправних діянь у контексті реалізації політики Союзу у сфері свободи, безпеки і справедливості.
Встановлено, що управі ЄС немає визначення поняття «культурні цінності», що зумовлено специфікою правової природи повноважень Європейського Союзу у сфері. Визначення субстантивної (змістовної) характеристики змісту поняття «культурні цінності», включаючи його кваліфікуючі ознаки, залишається у рамках національної компетенції держав-членів. Нормативні акти ЄС, які визначають механізм захисту культурних цінностей, регламентують лише процедурні умови обігу культурних цінностей у межах Спільного ринку Союзу та їхнього переміщення через митний кордон ЄС.
Доведено, що правовий режим обігу культурних цінностей у праві ЄС охоплюється як компетенцією ЄС, так і компетенцією держав-членів.
