Основний науковий результат дисертаційної роботи полягає у створенні теоретичного підґрунтя щодо визначення впливу економічної ризикостійкості промислових підприємств на їх інноваційний розвиток на підставі аналізу економічних ризиків та стійкості у контексті управління інноваційним розвитком підприємства.
В роботі досліджено сутність і еволюцію понять «економічний ризик», «економічна ризикостійкість» та «фінансова стійкість» та запропоновано їх власне визначення.
Визначено парадигмальні підстави інноваційного розвитку промислових підприємств. Імператив як категорична та безумовна вимога несе в собі сенс повинніння у процесах «управління майбутнім» або «майбутнєтворення». Імператив заснований на парадигмальних основах, частково випливаючи з них. Як парадигмальні підстави розвитку, на наш погляд, необхідно прийняти стійкий розвиток та інноваційний розвиток. Саме з ними співвідносяться програми розвитку окремого підприємства, галузі, регіону та країни в цілому.
Систематизацію факторів економічної ризикостійкості промислового підприємства при управлінні його інноваційним розвитком удосконалено на підставі ієрархії сопідлеглих понять економічного ризику, яку побудовано на системному та подійному підході.
Запропоновано процедуру оцінювання економічних ризиків та стійкості у контексті управління інноваційним розвитком підприємства. Для цього в дисертаційному дослідженні розроблено комплекс прикладних моделей управління інноваційним розвитком промислового підприємства за показниками економічної стійкості, що, на відміну від існуючих, дають змогу проводити діагностику можливостей розвитку, оцінювати ефективність інвестицій в інновації з урахуванням факторів ризику у термінах критерію вибору управлінського рішення, що дозволить прогнозувати зміну економічної ситуації на підприємстві під час реалізації інноваційних стратегій за умов нестабільного середовища.
Сформовано програму інноваційного розвитку промислового підприємства. Для формування інвестиційної програми використовують динамічне моделювання комплексу часткових фінансових рівноваг підприємства. Управління інноваційним розвитком підприємства включає знаходження компромісу між рівнем його статичної та динамічної стійкості. З погляду ресурсів стійкість означає якісні та кількісні аспекти їх формування, розміщення та використання. Статична стійкість, що включає стійке фінансове становище, передбачає відмову від високоризикових проектів, пов’язана з пасивним розширеним відтворенням, збереженням колишньої структури формування та використання ресурсів. Динамічна стійкість пов’язана з інтенсивним типом розвитку та реалізацією інноваційних проектів, у своему кожному кроці реалізації проекту підприємство має бути у рівноважному стані. Тому інвестиційна програма має забезпечувати комплекс часткових фінансових рівноваг. Фінансова рівновага означає стійкий фінансовий стан; прийнятні значення показників прибутковості та ризику. Для вирішення завдання використовуються, по-перше, динамічний підхід, так як інноваційний процес складається з стадій, що послідовно розгортаються, формування інвестиційного портфеля передбачає розподіл ресурсів серед альтернативних варіантів; рівень інтегрального ризику визначається рішеннями, що приймаються в попередні моменти часу, по-друге, вартісний підхід до оцінки розвитку, який враховує альтернативні можливості використання капіталу з аналогічним рівнем ризику, можливі втрати та втрачену вигоду підприємства.
Побудовано моделі управління інноваційним розвитком промислового підприємства. Розроблено систему управління інноваційним розвитком промислового підприємства, що включає моделі стратегічного, тактичного та оперативного управління: вибору типу інноваційної стратегії, конкретних інноваційних проектів, форм та послідовності їх реалізації, з урахуванням ресурсного потенціалу, показників стійкості та економічної доданої вартості. У системі використовується комбіноване управління з відхилень (у процесі регулярного менеджменту, контролю за ходом реалізації окремих проектів, автоматичного моніторингу рівня ризикостійкості) та з обуреннями (при формуванні інноваційної стратегії та вибору форми її реалізації).
Розроблено алгоритм вибору інноваційних проектів для реалізації. Для такого вибору використовується підхід логіко-імовірнісного моделювання рівня ризикостійкості підприємства за його інфодинамічними характеристиками. Прогнозування рівня ризикостійкості відбувається шляхом побудови та апріорного аналізу негентропійних балансів, зміна яких при реалізації інноваційних стратегій пов’язана зі зміною характеристик зовнішнього та внутрішнього середовища підприємства, його системи управління та параметрів взаємодії з контрагентами. Для визначення поточного рівня ризикостійкості створено матричну модель, засновану на прийомах рангової статистики, яка є логістичною: підприємству відповідає певне положення у галузевій та регіональній мережі ресурсних потоків.
