Дисертаційне дослідження присвячено проблемам появи та заселення старообрядцями Південно-Східної України у ХVІІІ – на початку ХХ ст. Розглянуто процес становлення старообрядницьких громад на новоприєднаних територіях Російської імперії, проаналізовано економічне, культурне, духовне життя старообрядців. Дослідження складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і літератури. У вступі обґрунтовано актуальність, наукову новизну, визначено об’єкт, предмет та мету дисертації; сформульовані основні завдання; вказано практичне значення отриманих результатів. Хронологічні межі охоплюють період останньої чверті ХVІІІ – початку ХХ ст. Нижньою хронологічною межею роботи є остання чверть ХVІІІ ст. Саме після підписання Кючук-Кайнарджийського та Ясського мирних договорів до Російської імперії була включена територія Південно-Східної України, що послугувало початком старообрядницької колонізації регіону. Верхня межа – тим, що 1917 рік для Російської імперії та України зокрема став переломним. Курс Тимчасового уряду по відношенню до релігій та церкви відрізнявся від політики імперії, яка припинила своє існування. Нова влада декларувала проголошення релігійних свобод для громадян та релігійних організацій. Від цього часу почався якісно інший етап історії старообрядництва. Географічні межі дослідження охоплюють територію Південного Сходу України Йому відповідають території сучасних Дніпропетровської, Донецької, Запорізької, Луганської, Миколаївської, Одеської, Херсонської областей та Кримський півострів. Робота ґрунтується на принципах історизму, системності, доброчесності, об’єктивності, всебічності. Застосовані загальнонаукові, спеціально-історичні та міждисциплінарні методи дослідження. Сукупне застосування цих дослідницьких правил сприяло комплексному аналізу феномену старообрядництва на території Південно-Східної України у зазначений історичний період. У чотирьох розділах дослідження комплексно проаналізовано процес заселення старообрядцями Південного Сходу України, дана характеристика особливостей їхньої віри, формування традицій, сімейного укладу, побуту, повсякденного життя та економіки. Перший розділ, поділений на три підрозділи, присвячений з’ясуванню стану наукової розробки теми в історіографії та інформативного потенціалу джерел, також теоретико-методологічним засадам дисертації. Другий розділ, який складається з двох підрозділів, присвячений причинам церковного розколу ХVІІ ст. та віросповідним основам старообрядців. Також розглянуто передумови появи та заселення старообрядницькими громадами території Південно-Східної України. Третій розділ, поділений на два підрозділи, висвітлює еволюцію правового становища старообрядців із владними структурами та особливості їх взаємовідносин з офіційною церквою через інститути єдиновірства та місіонерства. Четвертий розділ, що складається з трьох підрозділів, присвячений особливостям економічного, соціального, духовного та культурного життя старообрядницьких громад останньої чверті ХVІІІ – на початку ХХ ст. та простежено основні прояви взаємовідносин між старообрядцями на сімейно-шлюбному, господарсько-побутовому рівнях. Актуальність вивчення феномену старообрядництва зумовлена зростанням уваги з боку дослідників із даної тематики як в Україні, так і на батьківщині цього явища – у Росії. Проте спостерігаються певні відмінності у спрямованості історичних досліджень. Питання церковного розколу та появи старообрядців у ХVІІ ст. досить неоднозначно розглядалися, як триста-чотириста років тому, так і в сучасному суспільстві. Його унікальність полягає не лише в захисті давньоруської православної традиції, але і в становленні нових тенденцій розвитку, еволюційному піднесенні. Про це свідчать стан та кількість сучасних старообрядницьких громад в Україні. Наукова новизна отриманих результатів зумовлена передусім метою і завданнями роботи. Вперше висвітлено характерні для старообрядців риси виховання дітей та вплив релігійної складової на майбутнє життя молоді; запроваджено до наукового обігу низку неопублікованих джерел, які дали змогу розкрити особливості повсякденного життя старообрядців; розкрито роль та якість освіти у старообрядницьких громадах, простежено рівень підготовки вчителів, наявність стародруків для навчання дітей; виявлено основні напрями господарської діяльності старообрядницьких громад; детально вивчено роль духовенства у житті старовірів, прослідковано місіонерську діяльність та запровадження єдиновірства; розглянуто взаємозв’язок сім’ї та громади, яка контролювала «чистоту» віри у старообрядницькому середовищі. Доповнено знання про взаємини старообрядців із владою російської держави. Життя старообрядницьких громад було повністю підпорядковане політиці уряду: лояльне ставлення одних імператорів докорінно змінювалося на репресії та гоніння з боку інших...
