Дисертацію присвячено комплексному етномузикознавчому дослідженню
виконавської діяльности народнопрофесійних скрипалів трьох генерацій
космацько-брустурської традиції. Ця традиція охоплює вісім сіл Косівського району
Івано-Франківської области, розташованих у верхніх сточищах Пістиньки,
Брустурки, Річки і пов’язаних спільним музично-стильовим діалектом, що
виявляється у грі інструменталістів та їхніх капел. Музикування скрипалів
зазначеного ареалу яскраво й самобутньо презентує народноінструментальну
культуру гуцулів, яка сьогодні перебуває в процесі активних функційно-обрядових
та стильових змін. Метою роботи є визначення ґенези, розвитку та сучасного стану
космацько-брустурської скрипкової традиції через виявлення, авдіо- та письмову
фіксацію (транскрибування) й аналітичне дослідження за усіма етномузикознавчими
позиціями виконавської практики її видатних народнопрофесійних носіїв трьох
генерацій.
Вперше розкрито особливості індивідуальних стилів гри кращих
космацько-брустурських скрипалів, визначено їх роль в утвердженні та еволюції
локального музичного діалекту, введено до наукового обігу нові транскрипції танців
«Аркан» і «Гуцулка», авдіозафіксованих (іншими дослідниками та самим
дисертантом) упродовж 1940-х – 2019 років у середовищі традиції. Дослідження
здійснено за методологічно-методичними вимогами сучасного
етноінструментознавства, спрямованими на комплексне вивчення тріади
«інструмент – виконавець – музика». Дослідницький континуум охоплює чотири
послідовні етапи: експедиційний (1), транскрипційний та
систематико-класифікаційний (2), музично-аналітичний (3),
комплексно-апробаційний (4).
Значення скрипки як провідного музичного інструмента у традиційній
культурі гуцулів арґументовано на основі інформації про цей інструмент і
музикування на ньому у різножанрових вербальних і візуальних зразках усної та
художньо-ужиткової народної творчости, науковій та художній літературі періоду
кінця ХVIII – середини ХХ століть. Трактування скрипки гуцулами пов’язане з
легендами містичного характеру, а скрипалів («скрипністів», «музик») – із Божим
даром або нечистою силою, якими пояснюють надприродні вміння окремих
музикантів володіти нею. Участь гуцульських скрипалів у важливих обрядових і
побутових урочистостях супроводжувалась утвердженням конкретних вимог і
критеріїв щодо оцінювання майстерности їхньої гри як самими музикантами, так і
слухачами-односельчанами.
Скрипкове музикування на Гуцульщині функціонує в аматорській і
народнопрофесійній формах, остання з них передбачає творчу й організаційну
спроможність скрипалів до належного обслуговування весільного та інших обрядів з
отриманням за це матеріальної винагороди. Встановлено, що скрипалі-аматори, не
претендуючи на конкуренцію з весільними професійними скрипалями, утворюють
сприятливе для обох форм музикування музично-критичне середовище. Серед
багатьох повноважень скрипаля-професіонала можна виокремити такі
найважливіші: 1) майстерне володіння обрядовим і приуроченим репертуаром; 2)
знання місцевих традицій щодо обслуговування обрядів; 3) організація та
керівництво інструментальною капелою; 4) комунікація зі слухачами/танцюристами.
Гуцульські традиційні скрипалі кінця ХІХ – початку ХХІ століть грають на
інструментах класичної будови місцевого майстрового або імпортного фабричного
виготовлення (винятком є декілька реконструкцій скрипок-довбанок, виготовлених
відомим майстром Михайлом Тафійчуком). Відмінності у конструкції, способах
виготовлення, тембрально-акустичних налаштуваннях гуцульських скрипок
спричинені орієнтацією майстрів на акустичні норми й регіональну естетику звука,
сформовані у практиці традиційного музикування весільних капел. На Гуцульщині
існують династії відомих виготовлювачів традиційних інструментів, а також
славетних майстрів першого покоління. За акустичними параметрами зроблені ними
скрипки поділяються на: а) «гуцульські» – зі специфічним локально-прийнятим
тембром звучання, – і б) «класичні» – призначені для академічного виконавства
скрипки майстрів В. Книшука (с. Космач) і В. Мартищука (с. Ковалівка).
Існують підстави для твердження, що гуцульський весільно-обрядовий і
приурочений репертуар формували скрипалі, адже у давніх переказах йдеться, що
«раніше весілє играла лиш одна скрипка, потому дві або й три». Друковані та
архівні джерела кінця ХІХ – першої половини ХХ століть засвідчують вирішальну
участь народнопрофесійних скрипалів Галицької Гуцульщини у формуванні
традиційного складу весільних капел і утвердженні їхнього репертуару,
представленого весільними, колядницькими, полонинськими обрядовими і
побутовими етнотворами у жанрах «до співу», «до танцю» і «для слухання».
Питомий репертуар гуцульських скрипалів формувався на основі
співано-танцювального коломийкового тематизму, численні зразки якого музичні
етнографи зафіксували в середині ХІХ ст. на теренах сусіднього з Гуцульщиною
Покуття і на початку ХХ ст. – на Гуцульщині.
