Дисертація присвячена дослідженню феномену композиторської спадщини
виконавців-бандуристів у період другої половини XX — початку XXI століття.
Праця ґрунтується на визначенні історичних, суспільно-політичних та
особистісних обставинах впливу на виникнення та існування композиторського
напряму діяльності бандуристів-практиків.
Дотепер композиторські надбання виконавців-бандуристів розглядалися
лише в контексті опрацювань окремих творчих персоналій, жанрів чи напрямів
оригінальної бандурної творчості, однак самостійного дослідження, котре б
цілісно охопило означений феномен, не було.
Насамперед охарактеризовано основні засади академічної бандурної
традиції, що розпочала своє становлення ще на початку минулого століття з
подвижницької діяльності Гната Хоткевича, його однодумців і послідовників.
Виведення бандури з побутування лише в межах автентичної традиції кобзарів,
відкриття класів бандури в закладах професійної музичної освіти різних рівнів,
робота над модернізацією моделі інструмента — усе це рівним чином впливало
на видозміну історико-суспільних функцій бандурного мистецтва того часу.
В аналізі історичного підґрунтя бандурної традиції XX-XXI століть
особливу увагу зосереджено на виникненні явища симулякру бандурного
мистецтва. У даному контексті філософське поняття симулякр, яке у 1980-х
послідовно обґрунтував французький постмодерніст Жан Бодріяр, розуміємо як
підміну глибинного змісту бандурної творчості й виконавства на соціалістичні
ідеологічні наративи та активне використання такого перекрученого бандурного
мистецтва в пропагандистській діяльності. Описані в дослідженні факти та
твердження однозначно стверджують свідоме створення симулякру бандури
радянською владною верхівкою, його настійливе використання та, на жаль,
безпосередній вплив на бандурне мистецтво сьогодення. Конкретні
підтвердження такої політики щодо бандури і бандуристів знаходимо у відкритій
українському мистецько-науковому загалу в рамках даного дослідження
нецензурованій праці бандуриста, мистецько-громадського діяча та композитора
Григорія Китастого «Some Aspects of Ukrainian Music Under the Soviets».
Також проаналізовано шлях становлення професійного репертуару для
бандури, встановлено, що воно відбувалося в декілька етапів, які природнім
чином виникали на межах зміни генерацій бандуристів та внаслідок потужних
історичних й суспільно-політичних процесів, що відбувалися в Україні протягом
останнього століття. Перший такий етап, звісно ж, повʼязаний із процесом
самого зародження академічного напряму бандури. Він характеризується
створенням найбільш сутнісно звʼязаних із ще живою кобзарською традицією
творів для вже модернізованого інструмента. Відбувається видання перших
друкованих нотних матеріалів. Спершу — у вигляді розділів до навчальнометодичних підручників, або етнографічних збірок фольклористів із записаним
репертуаром кобзарів, а далі поява перших друкованих нотних видань.
Наступний етап виникає під впливом важких репресій всієї української культури
загалом та бандурного мистецтва зокрема, дещо пролонгуючи деякі надбання
попереднього етапу, але й творячи в умовах гніту та обмежень тематично й
змістовно інший матеріал. Відбувається поява явища перекладу для
забезпечення активнішого поповнення бандурної нототеки, панування напряму
фольклоризму в композиторській творчості виконавців-бандуристів, різкий
перехід від героїчно-патріотичної, ідейної тематики творчості до використання
пісенного фольклору як головного прояву національного спрямування творчості.
Умовно третій етап — це період розпаду Союзу та утвердження незалежності
України, коли відбувається стрімкий вихід за рамки навʼязаного радянським
симулякром мистецтва та, певною мірою, й академізму старого зразка.
Подвижники бандури отримують доступ не лише до нових надбань музичної
культури світу, але й до вивезених до діаспори сутнісно змістовних напрацювань
українських попередників. Активна комунікація та міжнародні співпраці
стимулюють переосмислення усієї бандурної творчості. Як результат
композиторська творчість виконавців отримує більш авторсько-ідентичне
спрямування, відбувається активний пошук нових композиторських технік та
стилів, розширення штрихової палітри через більшу увагу до можливостей своїх
інструментів. І крайній етап, до якого входимо з початком нового тисячоліття і
все ще триває. Він вирізняється не лише найбільшими нововведеннями в розрізі
композиторських технік та виконавських штрихів, експериментами з самим
інструментом (матеріали для їх виготовлення, вбудовані звукознімачі,
електробандура та ін.), а й новими шляхами пропагування бандурної творчості
завдяки інтернет-ресурсам.
