У дисертації здійснено спробу визначити особливості розвитку та функціонування літературної критики України в полі масмедіа в період із 1995 до 2015 року. Загальний аналіз і систематизація наукового доробку українських та закордонних учених дозволили окреслити основні підходи до визначення поняття літературної критики, дослідити особливості її функціонування у соціальнокомунікаційному просторі та взаємодію з масмедіа. Актуальність теми зумовлена необхідністю дослідити специфіку масмедійного чинника літературної критики України 1995–2015 рр., яка за цей час зазнала суттєвих трансформацій. Джерельною базою дослідження стали літературно-критичні матеріали друкованих періодичних часописів та інтернет-видань літературно-мистецького спрямування України періоду 1995–2015 рр.: «Київська Русь», «Критика», «ЛітАкцент», «Література Плюс», «Читомо» та інші. До проведення наукового дослідження були застосовані соціокомунікаційний та міждисциплінарний підходи. Повнота результатів забезпечена наступними загальнонауковими та спеціальними методами: порівняльно-історичний, описовий та графічний методи, аналіз, синтез, індукція, дедукція, контент-аналіз, узагальнення, системний і порівняльний аналіз, метод моделювання. У роботі усебічно проаналізовано основні етапи та принципи розвитку літературної критики як окремого суб’єкта масово-інформаційної діяльності, досліджено процеси її трансформації та адаптації до умов сучасного медіапростору. Окреслено основні підходи до визначення поняття та запропоновано авторське визначення літературної критики як окремого виду комунікаційної діяльності. Виокремлено тематичні напрями сучасних медіадосліджень, у яких розглянуто різні аспекти літературної критики України. Сформовано перелік характерних ознак літературної критики як підсистеми соціальних комунікацій. Охарактеризовано такі функції літературної критики як: оцінна, регулятивна, комунікативна, освітня, інформаційна, інтерпретаційна, прогностична, маркетингова, фільтраційна. Проведено ґрунтовний аналіз масмедійного чинника літературної критики України обраного історичного періоду й подано загальну оцінку сучасного літературно-критичного процесу України. У дисертації проаналізовано історичний контекст функціонування літературно-критичної думки України 1995-2015 рр. Відновлено хронологію заснування 123 літературно-художніх часописів та онлайн-видань, які відображали новий тип журнального мислення в Україні. Визначено, що пік заснування друкованих видань припадає на 1990-ті роки ХХ століття. Авторкою виокремлено больові точки цих видань, які заважали їм розвиватись і довго утримуватись на ринку, зокрема: проблеми із фінансуванням, неналагоджена система розповсюдження, відсутність у онлайн просторі або ж застаріле оформлення ресурсів, погана поінформованість читацької аудиторії про існування відповідних ресурсів, низький рівень впливу на формування та розвиток літературного процесу України. Визначено, що у період із 2010 до 2015 року було засновано найменше часописів, водночас закрилось декілька важливих видань. У новому тисячолітті на рівні з друкованими газетами й журналами почали з’являтись спеціалізовані онлайн-медіа, які послідовно розвивали літературну критику. Серед них «ЛітАкцент», «Читомо», «Буквоїд» тощо. Розвиток новітніх інформаційних технологій суттєво вплинув на класичні товсті літературно-художні часописи, які у старому форматі почали вичерпувати себе як явище. Це спровокувало виникнення критики нового типу. Авторкою запропоновано модель сучасного літературно-критичного матеріалу, що функціонує в медіапросторі. Її побудовано на п’яти основних характеристиках: аргументація, емоційність, доступність, лаконічність, структурованість. Вдалий візуальний супровід та можливість зворотного зв’язку посилюють ефект впливу тексту на аудиторію, що також відображено у запропонованій моделі. Результати проведеного дослідження можуть бути використані редакціями друкованих літературно-художніх часописів для створення сучасного видання нового типу, а також допоможе редакціям розвиватись в онлайн-просторі. Теоретичні положення, результати контент-аналізу можуть бути використані для забезпечення навчального процесу під час створення навчальних програм курсів з основ журналістики, мистецької та літературної критики тощо.
