У дисертації здійснено теоретичне представлення функціонування аналізу інтерпретаційної журналістики, а також досліджено структурний та організаційний чинники розяснення інформаційного простору. Актуальність теми дослідження. Журналістику часто ототожнюють із феноменом, який може продукувати неправду, вводити аудиторією в оману, не допомагає соціуму вирішувати суспільні проблеми, а, навпаки, продукує ще більше проблем. Професійне розчарування багатьох журналістів у своїй професії призвело до актуалізації журналістської практики, яка виходить за межі певних норм та цінностей «об'єктивності» та «нейтральності», притаманних так званій традиційній журналістиці. Такі впливові журналістські практики, як журналістські розслідування, публічна / громадянська журналістика, розвиток блогерства як взірця авторської журналістики, мають і прихильників, і критиків. Різні погляди на методологію подачі контенту, рівень авторської чесності, практичності і можливості журналістського втручання в опис проблеми та її інтерпретацію стали причиною того, що роль журналіста не просто як автора, а як громадянина перетворилась на концептуальну проблему сучасної журналістики. Об’єкт дослідження – епістемологія інтерпретаційної журналістики. Предмет дослідження – діахронний аналіз, структурний та організаційний чинники інтерпретаційної журналістики. Мета роботи – здійснення діахронного аналізу та в розкриття структурних та організаційних чинників епістемологічних особливостей інтерпретаційної журналістики, як феномену соціальних комунікацій, який може бути концептуалізований як чинник постійного надання актуальної інформації. Методологічну основу дослідження становлять загальнонаукові методи. Ключовим науковим методом, який використовували протягом проведення аналізу епістемологічних проблем інтерпретаційної журналістики, став синергетичний підхід до визначення ролі і місця інтерпретаційної журналістики в соціально-комунікаційних процесах. Опрацювання джерельної бази дослідження ґрунтувалося на застосуванні аналітико-синтетичного методу. Застосування методу історичного досвіду стосувалось аналізу функціонування принципів епістемології та інтерпретаційної журналістики у контексті історіографії аналізованої проблеми. Аналітичний метод використано при розкритті типологічних чинників інтерпретаційної журналістики. Індуктивний метод дозволив здійснити загальний аналіз існуючих точок зору на проблему інтерпретаційної журналістики. Аналіз інтерпретаційної журналістики та його соціальної втіленості прогресує протягом останніх десятиліть, особливо у зв'язку із появою та розвитком критичного аналізу дискурсу. Особливо активно інтерпретаційна журналістика працює у часовій площині в аналізі дискурсу проблеми та втілює ключові дискурсивні соціальні стратегії. Семантика інтерпретаційної журналістики ґрунтується на аналізі різних типів авторських розповідей та представлена на основі ієрархії інтерпретаційних презумпцій. З цієї точки зору розвиток інтерпретаційної, авторської форми висловлювання у журналістиці розглядається як результат абдуктивної схеми міркування, в якій стикаються різні типи правдоподібності. Інтерпретаційна журналістика передбачає процеси динамічного розширення технологічних можливостей передачі контенту та постійну взаємодію між стратегією та організацією роботи медіаструктур. Індивідуальний авторський медійний дискурс та громадська думка являють собою дві паралельні системи побудови сенсу. Різні інтерпретаційні підходи до висвітлення подій є таким медіадискурсом, який виступає контекстом для розуміння специфіки формування громадської думки. Рівень затребуваності інтерпретаційної журналістики виявляє ступінь структурно-організаційної життєздатності медіаструктури.
