Бадзюх С. В. Хірургічне лікування хворих із синдромом діабетичної стопи із застосуванням клітинних технологій

У дисертації наведено теоретичне обґрунтування та вирішення актуального завдання, яке полягає у підвищенні ефективності лікування пацієнтів із хронічними ранами нижніх кінцівок при цукровому діабеті шляхом застосування аплікацій аутологічного плазміногену (Pg) в комплексному хірургічному лікуванні. В дослідженні включені результати обстеження та лікування 45 пацієнтів із хронічними ранами на тлі нейропатичної форми синдрому діабетичної стопи, які мали ранові дефекти площею від 3 до 30 см2 віком від 48 до 81 року. Пацієнтів було розділено на дві групи – основну та контрольну. Досліджувана група включала 20 пацієнтів, яким на додаток до стандартної схеми лікування діабетичних ран застосовували місцево аплікації з аутологічним Pg на ділянку ураження протягом 20 діб. Контрольна група включала 25 пацієнтів з хронічними діабетичними ранами, яким проводилась стандартна загальноприйнята схема хірургічного лікування із застосуванням ранових покриттів, антисептиків, мазьових пов’язок. Результати застосування аутологічного Pg досліджували та аналізували за динамікою змін активності цитокинів та проангіогенних факторів у зразках тканин хронічних ран у пацієнтів основної групи та контрольної групи . Критеріями клінічної успішності хірургічного лікування вважались: наявність запальної реакції тканин та очищення ранової поверхні, зменшення больових відчуттів, появу грануляційної тканини та ретракція площі рани, терміни повного закриття ранової поверхні, кількість хірургічних втручань, частота виникнення інфекційно-запальних ускладнень. На першому етапі дисертаційної роботи було проведено дослідження факторів ангіогенезу та активності протеаз у діабетичних ранах та порівняння даних показників в гострих діабетичних ранах. Було встановлено, що експресія центрального регулятора гіпоксія-асоційованих процесів фактор індукований гіпоксією 1-альфа (HIF-1α) в діабетичних ранах була підвищена у 4,4 раза порівняно з значеннями в гострих ранах. Натомість, вестерн-блот ендотеліального фактора росту судин (VEGF) зі зразків нормальної та виразкової тканин демонструють слідові кількості цього фактору росту у випадку діабетичної рани. Дані показники свідчили за різко виражену гіпоксію в тканинах ран. Разом з тим, Експресія регуляторів, що протидіють ангіогенезу та VEGF зміщує ангіогенний баланс у бік стану ішемії. Показано, що загальний вміст ангіостатину у діабетичних хронічних ранах перевищував у 2,5 рази порівняно із гострими ранами. Ці результати означають, що ангіогенна відповідь через підвищення регуляції утворення ангіостатину призводить до зниження експресії VEGF у тканинах. У цьому дослідженні було проведено порівняння активності матриксних металопротеїназ (ММP) у осіб з гострими (операційними) ранами та хронічними ранами при цукровому діабеті у хворих на цукровий діабет. Желатинова зимографія показала, що гострі рани містять слідові кількості активної ізоформи MMP-9, тоді як підвищення активності MMP-9 визначена в діабетичних виразках.