Робота виконана на базі Дитячого стаціонару Державної наукової
установи «Науково-практичний центр профілактичної та клінічної медицини»
ДУС, Київ протягом 2020-2024 років.
Метою роботи є підвищення ефективності хірургічного лікування дітей із
гіпертрофією глоткового мигдалика шляхом удосконалення методики
ендоскопічної шейверної аденотомії.
У процесі наукового дослідження здійснено аналіз даних обстеження
346 дітей із гіпертрофією глоткового мигдалика, з них 102 – ретроспективно
та 244 осіб – проспективно.
Перший етап роботи присвячений клініко-анатомічному обґрунтуванню
вибору насадок для шейверної аденотомії, що дозволить покращити
прецизійність втручання та мінімізувати травматичний вплив інструментів на
оточуючі тканини. З цією метою було проведено інтраопераційні вимірювання
відстаней у зоні втручання у дітей та на основі теореми косинусів розраховано
параметри найбільш щадної насадки шейвера. При цьому враховувався тип
прикусу – «зубний» вік дітей як маркер процесу розвитку щелепно-лицевої
ділянки та біологічного віку.
Встановлено, що відстань від склепіння хоани до вільного краю
ретрагованого м’якого піднебіння по середній лінії з віком поступово зростає
3
від 20,1±6,1 мм і в дітей зі змінним прикусом становить 30,9±10,2 мм. Зміна
носоглоткового кута змінюється різноспрямовано: у дітей зі сформованим
тимчасовим прикусом він становить 126,25±8,76°, збільшуючись у період
пізнього тимчасового прикусу до 132,81±12,21°, а після досягнення змінного
прикусу носоглотковий кут знову стає більш гострим – 120,54±13,72°.
На основі вказаних розрахункових даних запропоновано такі параметри
насадок: у дітей зі сформованим тимчасовим прикусом оптимальний її кут –
53,53±8,76°, довжина (зовнішній радіус) – 20,1±6,1 мм; із пізнім тимчасовим –
47,18±12,21° та 21,0±7,1 мм; зі змінним – 59,45±13,72° і 30,9±10,2 мм
відповідно. Разом з тим, рекомендований виробником інструмент для
виконання шейверної аденотомії має кут 40° та довжину робочої частини 18
мм (внутрішній радіус), 20 мм – зовнішній. Виконання аденотомії насадкою
даної конфігурації можливе лише за рахунок додаткового розтягнення м’якого
піднебіння (особливо у дітей зі сформованим тимчасовим та змінним
прикусом), що може призвести до порушення його оклюзійної функції. Таке
ускладнення спостерігається нерідко, але, на щастя, у переважної більшості
випадків має транзиторний характер.
Ґрунтуючись на представлених вище даних, ми перевірили вірність
наших розрахунків шляхом порівняння частоти виникнення назальної емісії
повітря (ознака порушення оклюзійної функції м’якого піднебіння) у пацієнтів
з різним типом прикусу після аденотомії, виконаної насадками 60° та 40°. У
результаті було виявлено, що у дітей зі змінним прикусом видалення
аденоїдних вегетацій методом шейверної аденотомії з використанням
традиційної насадки (40°) супроводжується вищим ризиком виникнення
велофарингеальної недостатності порівняно з тими, яким втручання
проводилося насадкою з більшим кутом згину (60°); відносний ризик – 2,214
(р < 0,05). У пацієнтів з пізнім тимчасовим прикусом достовірної різниці за
частотою розвитку порушення оклюзійної функції піднебіння під час
використання різних насадок шейвера для виконання аденотомії виявлено не
було, тому у них рекомендовано застосовувати стандартну насадку для
4
аденотомії, крім випадків, коли планується корекція трубного валика
(необхідно використовувати насадку з вікном, що обертається). В осіб зі
змінним прикусом найбільш щадною для виконання шейверної аденотомії є
насадка 60°. Діти зі сформованим тимчасовим прикусом не брали участі в
даному фрагменті дослідження (через вікові обмеження для точного
виконання логопедичного тесту), тому для них рекомендація ґрунтується лише
на основі розрахункового методу – рекомендовано використовувати насадку
60°. Проте запропонована насадка 60° має не зручну для цієї групи дітей
довжину робочої частини інструмента (33 мм по зовнішньому радіусу), що
значно перевищує рекомендовані 20,1 ± 6,1 мм та свідчить про доцільність
розробки окремого виду насадки для виконання аденотомії.
