Дисертацію присвячено комплексному дослідженню кримінально-виконавчих засад виправлення засуджених до позбавлення волі в Україні. У роботі обґрунтовано низку положень і висновків, нових у концептуальному плані й важливих для юридичної науки, а також діяльності органів та установ виконання кримінальних покарань Міністерства юстиції України.
Аналіз стану та методології наукового дослідження засвідчили недостатність вивчення порушеної проблеми, що виявляється в майже відсутності сучасних фундаментальних наукових досліджень вітчизняних учених змісту кримінально-виконавчих засад виправлення засуджених до позбавлення волі в Україні.
В результаті дослідження міжнародного досвіду виправлення засуджених до позбавлення волі стало виокремлення кращих його пенітенціарних практик з метою подальшої імплементації їх у вітчизняне кримінально-виконавче законодавство та практику діяльності органів і установ виконання покарань щодо виправлення засуджених до позбавлення волі, що окремо кореспондує з європейським вибором реформування кримінально-виконавчої системи України та її трансформацією в пенітенціарну систему нового європейського зразка.
Дослідження поняття та змісту кримінально-виконавчих засад виправлення засуджених до позбавлення волі в Україні надало змогу встановити, що за роки незалежності України вітчизняна наука кримінально-виконавчого права так і не надала реального обґрунтування необхідності впровадження в кримінально-виконавче законодавство терміна «кримінально-виконавчі засади». У зв’язку із цим сучасне реформування кримінально-виконавчої системи України та її трансформація в пенітенціарну систему нового європейського зразка вимагають від науки кримінально-виконавчого права не лише законодавчого закріплення поняття «кримінально-виконавчі засади», а й адекватного розуміння запропонованої дефініції «виправлення засуджених до позбавлення волі» та можливості впровадження останньої в новий Пенітенціарний кодекс України.
У зв’язку із цим на підставі сформульованих ознак запропоновано таке авторське визначення кримінально-виконавчих засад виправлення засуджених до позбавлення волі: це система множинних елементів, які забезпечуються нормативно-правовими актами (національними або міжнародними), з метою реалізації персоналом установ виконання покарань Державної кримінально-виконавчої служби України, іншими недержавними інституціями комплексу засобів, спрямованих на виправлення засуджених до позбавлення волі в період їх соціалізації, ресоціалізації та реінтеграції в суспільство.
За результатами дослідження встановлено, що соціально-виховна робота як засіб виправлення засуджених до позбавлення волі виконує не стільки основну, скільки допоміжну функцію, спрямовану на забезпечення інших засобів виправлення засуджених (режиму, суспільно корисної праці, загальноосвітнього і професійно-технічного навчання), що знайшло окрему підтримку в словах опитаних респондентів з числа персоналу установ виконання покарань, які соціально-виховну роботу як основний засобів виправлення засуджених до позбавлення волі поставили на останнє місце в списку.
Проведений аналіз досліджуваного інституту надав можливість виділити основні сучасні проблемні моменти його забезпечення та реалізації, а саме: брак висококваліфікованих працівників соціально-психологічної служби; формальний підхід у здійсненні соціально-виховної та психологічної роботи із засудженими; «залишковий принцип уваги» до роботи відділів психологічної та соціально-виховної роботи; для досягнення бажаних результатів, потрібно розширити перелік інструментів, форм психологічної та соціально-виховної роботи із засудженими.
Реалізація засудженими права на освіту позитивно впливає не лише на процес їх виправлення у місцях позбавлення волі, а й на реальну можливість повернення до самостійного загальноприйнятого соціально-нормативного життя в суспільстві. Сьогодні реалізація освітнього процесу в установах виконання покарань, як і у вільному соціумі, зумовлена значною пробою, що передусім пов’язано не лише з браком належних умов функціонування при установах виконання покарань ДКВС України навчальних закладів, а й умовами воєнного стану в країні, а тому серед актуальних стратегічних питань, що підлягають вирішенню в найближчій перспективі, має стати розширення можливостей для здобуття більш широкого спектру компетенцій засудженими в межах формальної (загальної середньої, професійно-технічної, фахової передвищої освіти), неформальної та інформальної освіти (у т.ч. з використанням можливостей дистанційних технологій).
