У дисертації досліджено специфіку використання мистецтва в радянській пропаганді протягом періоду з 1964 по 1982 рр., проаналізовано засоби та методи його впливу на суспільство та розкрито роль мистецтва у формуванні радянської пропагандистської системи означеного періоду.
Мистецтво було важливим елементом радянської пропагандистської системи, а його різноманітні форми вираження слугували засобом поширення ідеологічних настанов та формування єдиної монолітної нації. Використовуючи образи, символи та емоційний потенціал художніх творів, відображаючи ідеологічні засади комунізму та героїзуючи владу, радянське мистецтво формувало образ ідеального соціалістичного життя, яке мало сприйматися народом як мета.
У першому розділі «Науковий дискурс, джерельна база і методологія наукового дослідження» висвітлено основні теоретико-методологічні аспекти, на яких побудована дисертація, схарактеризовано ступінь вивчення теми радянськими, вітчизняними та закордонними науковцями, проаналізовано використані в роботі джерела. Розділ висвітлює актуальний науковий дискурс щодо мистецтва в радянській пропаганді в контексті визначеного періоду.
Джерельна база дисертації охоплює широкий пласт матеріалів. Виокремлено три основні види джерел: 1) неопубліковані (архівні документи з фондів ЦДАГО, ЦДАВО, ЦДАМЛМ); 2) опубліковані документи (статистичні дані, газети та періодичні видання, законодавчі та нормативні документи); 3) власне мистецькі твори (фотографії архітектурних споруд, скульптури, твори образотворчого мистецтва тощо). Комплексний аналіз усього розмаїття джерел дозволив не тільки розкрити ефективність системи пропаганди з погляду її впливу на культурне середовище, а й по-новому оцінити роль мистецтва у формуванні ідеологічного конструкта «радянськості».
Основу наукового дослідження становлять такі принципи наукового пізнання: історизму, достовірності, обʼєктивності, соціального підходу, всебічності, системності. Суттєво їх доповнюють такі групи методів: загальнонаукові, спеціально-історичні, міждисциплінарні.
У другому розділі дослідження «Словесно-візуальні види мистецтва у радянській пропаганді» розглядаються особливості та методи використання галузей мистецтва, які в процесі дослідження були віднесені до пасивної форми пропаганди. Встановлено, що такі галузі мистецтва, як архітектура, образотворче мистецтво та література, характеризуються тим, що для виконання своїх пропагандистських функцій у досліджуваний період вони не потребували постійного партійного втручання. У радянському суспільстві будь-яка людина щоденно могла споживати мистецьку культурну продукцію, навіть не підозрюючи про зміст її ідеологічних мотивів. Як наслідок, через упровадження в повсякденне життя літературних творів, витворів архітектурного та образотворчого мистецтва ідеологічні концепції, цінності радянської влади й надалі стрімко поширювалися й підсвідомо засвоювалися населенням. Статистичні дані засвідчують, що період «застою» в історії радянського мистецтва відзначався значним зростанням кількості та поширенням таких творів мистецтва в усіх його галузях, які пропагували «прогресивність» радянського ладу.
У третьому розділі «Засоби масової комунікації в ідеологічно-пропагандистській роботі» досліджено значення кінематографа, мультиплікації, елементів масмедіа, театру та музики як галузей мистецтва, що в процесі дослідження були віднесені до активної форми пропаганди. Аналіз статистичних даних за період з 1964 по 1982 рр. вказує на тенденцію зростання як кількості засобів поширення інформації, так і аудиторії в зазначених галузях мистецтва. Збільшення виробництва радіоприймачів, телевізорів, будівництво кінотеатрів та театрів розширювало охоплення аудиторії й дозволяло миттєво поширювати пропагандистські наративи в будь-яку частину радянської держави. Зокрема, спільний перегляд фільмів, передач та прослуховування музики сприяло формуванню єдиного культурно-мистецького простору та утвердженню ідей «єдиної радянської нації». Формування монолітного радянського суспільства передбачало створення контенту, спрямованого на різні групи населення. Для дітей та підлітків були відповідні мультфільми, фільми, журнали та музика. Доросле населення також отримувало мистецькі твори відповідно до свого соціального. При цьому всюди зберігалася спільна ідеологічна наповненість.
У результаті проведеного дослідження визначено форми і методи використання мистецтва в радянській пропаганді в період із 1964 по 1982 рр. З’ясовано масштаби поширення цього впливу та виявлено його ключові аспекти в соціумі СРСР. Аналіз наукових праць і джерел дозволив схарактеризувати мистецтво як один з основних інструментів радянської ідеологічної пропаганди.
